Yevgeniya Zhyryakova: from Paperclips at School to Educational Hubs in the UK
Її перший «бізнес» розпочався у третьому класі, коли вона продавала однокласникам скріпки. Вже тоді Євгенія Жирякова зрозуміла: їй важливо перевіряти свої ідеї на практиці. Від солодкої вати в Одесі й стартапів у Китаї до відкриття Українського Освітнього Хабу у Великій Британії — її шлях сповнений ризиків, експериментів і перемог. Сьогодні вона об’єднує українську спільноту в Лондоні, проводить жіночі хакатони та мріє змінити систему освіти так, щоб в Україні не залишилось дітей без батьків.
Her very first “business” started in the third grade, when she sold paperclips to her classmates. Already then, Yevheniya Zhiryakova realized that it was important for her to test her ideas in practice. From cotton candy in Odesa and startups in China to founding the Ukrainian Educational Hub in the UK — her path is full of risks, experiments, and victories. Today she unites the Ukrainian community in London, organizes Women’s Hackathons, and dreams of changing the education system so that there are no children without parents in Ukraine.
— Як ти відчула себе лідером і скільки тобі було років?
Це відбулося дуже рано. Я б сказала, що вперше відчула в собі лідерський потенціал ще в третьому класі (сміється).
Я почала продавати скрепки однокласникам. Не тому, що мені були потрібні гроші, а тому що мені хотілося перевірити, як працює моя ідея. Мені було цікаво: якщо я щось запропоную світу — як він відреагує? І коли я побачила, що однокласники дійсно купують — я відчула, що потрібно пробувати далі ідеї на практиці.
— А що ти відчувала в той момент? У тебе були мрії?
Це вже було так давно… Але я точно пам’ятаю одне — у мене завжди були великі мрії. Ще в садочку я мріяла стати космонавтом — підкорювати Всесвіт не з землі, а десь далі, глибше.
Але в той конкретний момент я, мабуть, не мріяла про щось велике. Я просто розуміла, що в мені живе природне бажання перевіряти всі ідеї на практиці.
Хоча в космос я ще не літала. Поки що.
Мені завжди було важливо спробувати. Побачити результат. І це залишилось у мені до сьогодні.
— When did you first feel like a leader, and how old were you?
It happened very early. I would say I first felt my leadership potential in the third grade (laughs).
I started selling paperclips to my classmates. Not because I needed money, but because I wanted to test how my idea would work. I was curious: if I offered something to the world, how would it react? And when I saw that my classmates were actually buying, I felt I should keep testing my ideas in practice.
— And what did you feel in that moment? Did you have dreams?
That was so long ago… But I remember one thing clearly — I always had big dreams. Even in kindergarten I wanted to be an astronaut — not to conquer the universe from Earth, but from somewhere further, deeper.
At that particular moment, though, I probably wasn’t dreaming of something big. I just realized that I had this natural desire to test ideas in practice.
Although I haven’t been to space yet. Not yet.
It was always important for me to try. To see the result. And that remains with me today.
— Які ключові моменти ти враховувала, коли обирала шлях після школи?
Скоріше — що шлях вибрав мене.
Уже в 8–9 класі я твердо знала: хочу стати психологом. Згодом вступила в Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова на спеціальність соціолог-психолог.
Але водночас у мені жила інша грань — акторська. Тому я паралельно вступила в Київський національний університет культури і мистецтв на спеціальність актор-режисер.
І ось парадокс: здобувши ці дві освіти — психологічну і творчу — я зрештою пішла в бізнес. Просто тому, що в мені було сильне бажання перевіряти свої ідеї в дії.
Тому зараз навчаюсь в Лондоні на бізнес менеджмент в University of Greenwich. Це державний університет.
Наш головний кампус знаходиться в історичному районі Грінвіч, на території колишнього Королівського військово-морського коледжу, який є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, тому я отримую масу задоволення кожного ранку відвідуючи пари.
— І все ж, як ти відчула себе підприємницею? Що стало поштовхом?
Це були люди.
Першим був мій роботодавець Володимир — я тоді працювала в кав’ярні в Києві на Петрівці.
Він подарував мені книжку «Багатий тато, бідний тато» Роберта Кійосакі і сказав: «Прочитай».
І це був початок.
Другою людиною, яка мене надихнула на бізнес був — Віталій Радчук.
Це людина, яка протягом багатьох років була для мене джерелом натхнення та ментором. Саме він радив книги, ділився відео, думками, досвідом — і, найголовніше, запалював у мені інтерес до бізнесу. Завдяки його підтримці й прикладу, ще з 19 років в мені почало формуватися мислення підприємця.
Це було не просто захоплення — це був шлях до усвідомлення себе, свого потенціалу, до віри в те, що я можу створювати, впливати, змінювати. І я безмежно вдячна за те світло, яке він колись запалив — воно досі веде мене вперед.
Але гроші ніколи не були для мене головною метою. Мене завжди цікавило інше — як працює ідея, як її реалізувати, як вона може змінити світ хоч на міліметр.
— What key moments did you consider when choosing your path after school?
Rather — the path chose me.
Already in grades 8–9, I knew firmly: I wanted to become a psychologist. Later, I entered the National Pedagogical University named after M. P. Drahomanov, majoring in sociology-psychology.
At the same time, there was another side of me — acting. So, in parallel, I entered Kyiv National University of Culture and Arts, majoring in acting and directing.
And here’s the paradox: having earned two degrees — psychological and creative — I ultimately went into business. Simply because I had a strong desire to test my ideas in action.
That’s why now I am studying Business Management at the University of Greenwich in London, a public university.
Our main campus is located in the historic Greenwich district, on the territory of the former Royal Naval College, a UNESCO World Heritage Site. I truly enjoy attending my lectures there every morning.
— And still, how did you first feel like an entrepreneur? What was the push?
It was people.
The first was my employer Volodymyr — I was then working in a small coffee shop in Kyiv, in Petrivka.
He gave me the book “Rich Dad, Poor Dad” by Robert Kiyosaki and said: “Read it.”
And that was the beginning.
The second person who inspired me to go into business was Vitalii Radchuk.
For many years, he was a source of inspiration and mentorship for me. He recommended books, shared videos, thoughts, and experiences — and most importantly, he sparked in me a deep interest in business. Thanks to his support and example, starting from the age of 19, my entrepreneurial mindset began to form.
It was not just a hobby — it was a path to self-awareness, to realizing my potential, to believing that I could create, influence, and change. I am deeply grateful for the light he once lit — it still guides me today.
But money has never been my main goal. I’ve always been more interested in something else — how an idea works, how to implement it, and how it can change the world, even by a millimeter.
— Розкажи, що ти встигла “натворити” до переїзду в Британію?
Ой… цей список довгий, але дуже дорогий серцю.
Усе почалося з малого: продавала мамині скрепки і наклейки з Наталією Орейро в школі.
У 18–19 років — відкрила точки з солодкою ватою в Одесі.
Потім — моя перша івент-агенція в Києві.
Після цього був Китай.
Ми з командою створили там першу знижкову карту для іноземців — це був справжній стартап, побудований з нуля.
Не дивлячись на те, що потім він провально закрився.
Я жила в Китаї, працювала з командою чудових людей — це був абсолютно інший світ, інше мислення, і це загартувало мене.
Я вдячна тим людям, з якими ми пройшли той шлях, які разом зі мною так щиро вірили в ідею.
Потім — повернення в Україну: кафе на Співочому полі, кіоски-кавʼярні на Майдані, Шулявці, Ленінградській площі… і сталося непередбачуване – МАФи знесли в одну ніч (сміється).
Це був шок. Я відчула, як бізнес може зникнути за 24 години.
В депресії я поїхала подорожувати, лікувала поранену бізнес-душу морем.
Потім пішла працювати на «дядю» керівником відділу продажів — і зрозуміла, що не можу бути найманим працівником. І в ковід мене звільнили (сміється). Все на краще подумала я і запустила безкоштовну зоодоставку “KOTDOG”, і вийшло відкрити декілька маленьких зоомагазинів в Києві.
Цей шлях був повний уроків — і болю, моїх власних падінь і перемог.
— Tell me, what did you manage to “create” before moving to the UK?
Oh… the list is long, but very dear to my heart.
It all started small: I sold my mom’s paperclips and Natalia Oreiro stickers at school.
At 18–19, I opened cotton candy stands in Odesa.
Then came my first event agency in Kyiv.
After that — China.
With my team, we created the first discount card for foreigners there — a true startup built from scratch. Even though later it failed and shut down.
I lived in China, worked with a team of amazing people — it was a completely different world, a different mindset, and it hardened me. I’m grateful to those people who walked that path with me, who believed in the idea as sincerely as I did.
Then came the return to Ukraine: a café at the Singing Field, coffee kiosks on Maidan, Shuliavka, Leningradska Square… and then the unexpected happened — all the kiosks were demolished overnight (laughs).
It was a shock. I felt how business can disappear in 24 hours.
Depressed, I went traveling, healing my wounded business soul by the sea.
Then I worked as a sales department manager — and realized I couldn’t be an employee. During Covid, I was laid off (laughs). But I thought, everything happens for the best, and I launched the free pet delivery service “KOTDOG,” which grew into several small pet shops in Kyiv.
That journey was full of lessons — of pain, my own failures, and my victories.
— Як доля привела тебе до Великої Британії?
Це було зовсім не заплановано. Я мріяла про Силіконову долину.
Дощовий Альбіон не входив в мої плани.
Але мій двоюрідний брат Юра запропонував приїхати — і оформив сімейну візу. За що йому вдячна, він змінив хід подій.
Спочатку я думала, що приїхала ненадовго.
Але потім усе закрутилось:
→ Курси мови
→ Бізнес-курси з британцями, де я нічого не розуміла перші місяці.
→ Університет — з одного мене виключили, у другому я навчаюсь досі.
До цього встигла попрацювати барменом, бебі-сіттером, і ще складала бутерброди в кавʼярні “Pret”.
Потім я відкрила освітню агенцію, візову агенцію, почала соціальні ініціативи.
І сьогодні я можу сказати: я не здалась. Я адаптувалась, вивчила систему, ще вчу мову, побудувала своє середовище.
Усе, що ви здатні уявити — ви здатні реалізувати.
— How did fate bring you to the UK?
It was completely unplanned. I dreamed of Silicon Valley.
Rainy Albion was never in my plans.
But my cousin Yuriy invited me — and arranged a family visa. I am grateful to him — he changed the course of events.
At first, I thought I came only for a short time.
But then everything unfolded:
→ Language courses
→ Business courses with the British, where I understood nothing for the first months
→ University — I was expelled from one, but I am still studying in another
Before that, I worked as a bartender, babysitter, and even made sandwiches at “Pret.”
Then I opened an education agency, a visa agency, and started social initiatives.
And today I can say: I didn’t give up. I adapted, learned the system, I’m still learning the language, and I built my own environment.
Whatever you can imagine — you can make it real.
— Як виникла ідея жіночого Хакатону?
У якийсь момент я зрозуміла: форуми — це вже звично.
А от Хакатон — це виклик.
І я вирішила обрати саме такий формат — із новими ідеями та свіжим підходом.
Марія Богуслав, моя керівниця в Хабі, допомогла мені доопрацювати структуру Хакатону.
Вдячна їй за підтримку і ідеї.
У результаті ми провели два масштабні заходи в Лондоні для українських жінок:
— На першому Хакатоні було 250 учасниць
— На другому — 350
В планах проводити цей захід кожні 4 місяці.
На кожному Хакатоні — 25 неймовірних спікерок.
І найголовніше — всі учасниці працювали в командах, створювали ідеї, підтримували одна одну, зростали разом.
Це не просто подія.
Це — про трансформацію. Про силу, яку ми, жінки, відкриваємо одна в одній, перебуваючи в еміграції.
— How did the idea of a Women’s Hackathon come about?
At some point, I realized: forums are already a common format.
But a Hackathon — that’s a challenge.
So I chose this format — with fresh ideas and a new approach.
Maria Bohuslav, my supervisor at the Hub, helped me refine the structure of the Hackathon.
I’m grateful for her support and ideas.
As a result, we organized two large events in London for Ukrainian women:
— The first Hackathon gathered 250 participants
— The second — 350
We plan to hold them every four months.
Each Hackathon features 25 incredible speakers.
And most importantly — all participants worked in teams, created ideas, supported each other, and grew together.
This is not just an event.
It’s about transformation. About the strength we, as women, discover in one another while living in emigration.
— Що таке Український Освітній Хаб у Британії?
Це частина глобальної мережі, на даний момент складається з 79 хабів по всьому світу.
Я очолюю саме британський напрямок, ми працюємо вже три роки.
У нас 4 напрямки:
1. Жіночі ініціативи
2. Освіта для дітей і підлітків
3. Бізнес
4. Культура
Ми співпрацюємо з UCL, Capital City College Group, Торгово-промисловою палатою Лондона, Українським домом, та українською діаспорою.
Окрему вдячність хочу висловити Володимиру Павлюку. Який зробив можливим проведення масштабних заходів у Лондоні, це людина з великим серцем.
Він очолює Лондонський відділ Союзу українців у Британії (СУБ).
Його внесок у розвиток української діаспори був відзначений нагородою від Короля Чарльза III.
На даний момент ми маємо два активні Хаби — в Лондоні та Чічестері.
Плануємо відкриття в Оксфорді та Манчестері.
За ці роки пророблена величезна робота нашою командою. До неї входять Ольга Сікора, Інна Придвічна, Алеся Підгрушна, Марина Петрук.
Ми провели понад 100 живих заходів і понад 200 вебінарів, і все це — безкоштовно для українців 🇺🇦
— What is the Ukrainian Educational Hub in the UK?
It is part of a global network, which currently consists of 79 hubs around the world.
I lead the UK direction, and we’ve been working for three years.
We have 4 main areas:
1. Women’s initiatives
2. Education for children and teenagers
3. Business
4. Culture
We cooperate with UCL, Capital City College Group, the London Chamber of Commerce, the Ukrainian House, and the Ukrainian diaspora.
Special thanks to Volodymyr Pavliuk, who made it possible to hold large-scale events in London — a man with a big heart. He heads the London branch of the Association of Ukrainians in Great Britain (AUGB).
His contribution to the development of the Ukrainian diaspora was recognized with an award from King Charles III.
Currently, we have two active Hubs — in London and Chichester.
We are planning openings in Oxford and Manchester.
Over these years, our team has done tremendous work. It includes Olha Sikora, Inna Prydvichna, Alesia Pidhrushna, and Maryna Petruk.
We have held over 100 live events and more than 200 webinars — all free for Ukrainians 🇺🇦
— Як залишатися жіночною і водночас бути сильною лідеркою в бізнесі?
Мені здається, що жіночність — вона в кожній із нас. Просто не завжди вона розкрита.
З кожним кроком і новим викликом я глибше я розумію, що бути жіночною — це не про сукню чи м’який голос.
Це про любов до себе, про цінність, про вміння розслабитися, навіть коли ти керуєш бізнесом.
Мій рецепт:
1. Робити те, що тобі насправді подобається.
2. Оточувати себе людьми, та бізнес-партнерами, з якими по цінностях «одна кров».
3. Не порушувати свої власні обіцянки — обіцяла собі працювати 5 годин? Не більше. Так і роби.
4. Любов до себе — це не розкіш, це база. Це фундамент. Якщо вона є — ти не загубиш себе ніколи у світі бізнесу.
— How do you remain feminine while being a strong leader in business?
I believe femininity exists in every woman. It’s just not always revealed.
With every step and new challenge, I understand more deeply that femininity is not about a dress or a soft voice.
It’s about self-love, about value, about being able to relax, even when you’re leading a business.
My recipe:
- Do what you truly enjoy.
- Surround yourself with people and business partners who share your values.
- Don’t break promises to yourself — promised to work 5 hours? Not more. Do it.
- Self-love is not a luxury, it’s the foundation. If you have it — you’ll never lose yourself in the business world.
— Про що ти мрієш?
Моя мрія — щоб в Україні не було дітей без батьків.
Щоб освіта змінювала людей зсередини — не лише знання, а цінності, відповідальність, батьківство.
Ще будучи студенткою я створила проєкт БФОМ — безкоштовна фінансова освіта молоді.
Ми працювали з дітьми з Троєщини (район у Києві), проводили безкоштовні лекції, майстер-класи, воркшопи.
55 випускників!
Це був 2013 рік… І це був початок великої справи, яку зупинила війна.
Я мрію, щоб в Україні не було інтернатів.
Щоб ніхто не казав: «у мене немає вибору». Щоб ще в школі дітей навчали не тільки алгебри, а як любити, як будувати, як не боятись мріяти і діяти.
— What do you dream about?
My dream is for Ukraine to have no children without parents.
For education to change people from within — not just give knowledge, but also values, responsibility, and parenthood.
As a student, I created the project BFFY – Free Financial Education for Youth.
We worked with children from Troieshchyna in Kyiv, giving free lectures, workshops, and masterclasses.
55 graduates!
That was back in 2013… and it was the beginning of a big cause, which the war interrupted.
I dream that there will be no orphanages in Ukraine.
That no one will ever say: “I have no choice.”
That in schools, children will be taught not only algebra, but also how to love, how to build, how not to fear dreaming and acting.
Читайте також: 1 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць: історія свята та його символіка
Фото: Євгенія Жирякова