Сцена, гумор і щирість — лише частина того, що бачать глядачі. За кожним виступом стоять роки праці, пошуку себе, внутрішніх трансформацій і сміливості залишатися справжньою попри популярність.
Ексклюзивно для Міжнародного журналу Business Woman акторка, телеведуча та гумористка Тетяна Песик розповіла про свій творчий шлях, переломні моменти кар’єри, життя після публічного визнання, джерела натхнення, силу віри в себе та принципи, які допомагають долати труднощі. Також вона поділилася своїм поглядом на самореалізацію, важливість пізнання себе та звернулася до жінок, які поки лише наважуються зробити перший крок до своїх мрій.
– Для багатьох Ви — джерело гарного настрою. Як Вам вдається зберігати позитив навіть у непрості часи?
Це насправді не так просто. Те, що ви не бачите в Instagram чи інших соціальних мережах, не означає, що в мене завжди позитив і все прекрасно. Якраз навпаки — останнім часом я ще більше зустрічаюся із собою, зі своїми емоціями. І дозволяю їм просто бути, не опираюся цьому. Приймаю, що сьогодні я можу злитися, завтра — плакати, а післязавтра — не мати енергії та сил щось робити.
Допомагають якісний сон, пробіжки, які тримають мене в тонусі, та налаштування себе на позитивне мислення.
– Що стало переломним моментом у Вашій кар’єрі та допомогло зрозуміти, що Ви рухаєтеся правильним шляхом?
Це досить складне питання, тому що в тебе можуть бути одні плани на життя, а в життя — зовсім інші плани на тебе.
Якщо розібратися, моє життя, а мені зараз 38 років, можна поділити на кілька етапів. Перший — це становлення, коли я ставила перед собою чіткі цілі й ішла до них. Паралельно працювала на звичайній роботі: у видавництві, а до того — адміністратором на ринку. Але творчість завжди була моєю великою любов’ю.
Переломним моментом стало рішення піти з роботи. Я давно відчувала, що це вже не моє, але була дуже прив’язана до того, що мало для мене значення, навіть якщо вже не приносило користі.
Остаточно все стало на свої місця, коли я зрозуміла, що не можу на свою зарплату купити навіть туфлі для виступів. Саме тоді я усвідомила: цей етап завершився. Відтоді весь мій фокус був спрямований лише на творчість.
Звісно, у творчості теж є свої підйоми і спади. Це абсолютно природно.
Зараз у мене починається третій етап життя, який я називаю дорослішанням. Це період, коли ти починаєш глибше розуміти, хто ти є, вивчати себе, свої цінності та своє справжнє «я».
Мені дуже цікаві саморозвиток, психологія та духовність. Я досліджую себе, відкриваю нові грані своєї особистості й розширюю власну свідомість.
Тому важко сказати, як зрозуміти, що це саме твій шлях. Те, що є твоїм сьогодні, може бути лише певним етапом життя, а потім з’явиться нова ціль. Щоб зрозуміти, чи правильно ти рухаєшся, потрібно дуже добре пізнати себе. І, мені здається, на це потрібне все життя.
– Як змінилося Ваше життя після того, як Ви стали впізнаваною публічною особистістю?
Я завжди вважала себе простою людиною, тому що пройшла досить довгий шлях. Я не прокинулася одного ранку популярною. За цим стояли роки праці, багато зроблених кроків, багато зусиль і відмов від певних речей.
Усе почалося з мрії. Потім я поставила собі ціль і маленькими кроками йшла до неї. Але в процесі ти ніколи не знаєш, куди саме тебе приведе цей шлях.
Тому для мене кожен етап життя дуже важливий. Я ціную його і щиро вдячна Богові за те, що Він підтримував мене на цьому шляху.
Що змінилося? Мене стали частіше впізнавати на вулицях, у мене з’явилося більше підписників у соціальних мережах. Але по суті я залишилася тією ж людиною. Я можу їхати метро, маршруткою, спілкуватися з людьми. Не можу сказати, що моє життя кардинально змінилося. Я завжди намагаюся бути ближчою до людей.
– За лаштунками сцени й екранів завжди залишається багато невидимої роботи. Які моменти Вашої професії люди найчастіше недооцінюють?
Мені здається, люди дуже часто недооцінюють, а інколи навіть знецінюють шлях іншої людини. Їм здається, що це просто випадковість, що комусь пощастило або склалися якісь особливі обставини.
Але вони бачать лише кінцевий результат і не бачать усього шляху: через що людина пройшла, які емоції пережила, від чого відмовилася.
Найчастіше я стикаюся з тим, що люди не до кінця розуміють: після важкого концерту, особливо коли під час нього проводяться збори для Збройних сил України чи благодійні аукціони, витрачається колосальна кількість енергії.
Після такого виступу тобі елементарно потрібно кілька хвилин, щоб перевести подих. І лише після цього ти готовий спілкуватися чи фотографуватися з людьми. Саме цього, мабуть, найчастіше не розуміють.
– Що сьогодні найбільше надихає Вас на нові проєкти та творчі ідеї?
Кілька років поспіль у мене взагалі не було натхнення. Я не знала, чого хочу далі. Життя перетворилося на своєрідний день бабака, коли все повторювалося знову і знову.
Сьогодні мене найбільше надихають нові люди поруч — зі своїми думками, ідеями, історіями. Саме вони заряджають мене енергією. Дивлячись на їхній шлях та успіх, хочеться створювати власні проєкти й генерувати нові творчі ідеї.
І ще помітила одну річ: найкращі ідеї приходять до мене під час пробіжки. Саме тоді мозок ніби починає працювати зовсім по-іншому. Після цього я почуваюся живою, наповненою і маю ще більше сміливості, щоб реалізувати все задумане.
– Які життєві принципи допомагають Вам долати труднощі та залишатися собою?
Іноді ми навіть не знаємо, якими є насправді.
Найперше — це віра. Віра в себе — це внутрішній стрижень, основа всього. Якщо немає віри в себе і в те, що ти робиш, тоді дуже важко рухатися вперед.
Друге — це вдячність. Я переконана, що величезна сила полягає в умінні бути вдячним за все, навіть за труднощі. Коли ти дякуєш за них, вони вже не здаються такими страшними чи неподоланними.
Для мене вдячність — один із найсильніших законів Всесвіту. І, звичайно, віра в себе — теж.
Ще дуже важливо навчитися бути в контакті із собою. Раніше я цього не вміла. Зараз я розумію, що це означає — прислухатися до своїх справжніх відчуттів, до своєї інтуїції, а не лише до розуму. Коли ти дієш за покликом серця, тоді й рішення у твоєму житті стають правильними.
– Що б Ви хотіли побажати нашим читачкам — жінкам, які прагнуть реалізувати себе, але поки що бояться зробити перший крок?
Насамперед я б побажала познайомитися із собою. Познайомитися із собою і полюбити себе.
Ми часто чуємо слова «полюбити себе», але далеко не всі розуміють, що це означає. Для мене любити себе — це не гнобити себе, не карати за помилки й не ставити себе на останнє місце. Навпаки — навчитися обирати себе.
Коли жінка починає обирати себе і ставить себе на перше місце, їй стає значно легше зрозуміти, у чому саме вона хоче реалізуватися. Разом із цим поступово зникають страхи, які заважають зробити перший крок.
Тому я бажаю кожній жінці не боятися бути собою, довіряти своїм відчуттям і не чекати ідеального моменту. Він може так і не настати. Найкращий час почати — тоді, коли ви відчуваєте поклик серця. Саме він найкраще підкаже правильний напрямок.
Читайте також: Всесвіт української душі в Копенгагені: як перша європейська виставка Олени Мущинської об’єднала дві культури
Фото: з архіву Тетяни