До повномасштабного вторгнення Анна Будсберг керувала маркетингом великого автомобільного холдингу та будувала власний бізнес. Війна застала її в декреті з трьома маленькими дітьми, а рідний Куп’янськ опинився в епіцентрі трагедії. Проте замість ролі безпорадності Анна обрала інший шлях — трансформувати свій масштабний бізнес-досвід у гуманітарну місію.
Сьогодні на її рахунку — 800 тонн допомоги та фінансування близько 200 систем антидронового захисту. Ексклюзивно для Міжнародного лянцю Business Woman чесна та надихаюча розмова про нову формулу жіночого лідерства, материнство на тлі війни, боротьбу зі страхом та здатність залишатися світлом у найтемніші часи.
— До війни ви будували успішну кар’єру в бізнесі. Якою була ваша професійна історія?
— Моє життя завжди було пов’язане з розвитком, системністю та високою відповідальністю.
До повномасштабного вторгнення я працювала директоркою з маркетингу та реклами великого автомобільного холдингу. У моїй відповідальності були стратегічний розвиток 12 автосалонів, виробничого підприємства та кількох сервісних компаній.
Це було середовище високої швидкості, складних рішень і постійних трансформацій. Бізнес навчив мене мислити масштабно, працювати в кризах і бачити перспективу там, де більшість бачить лише ризики.
Пізніше я створила власну компанію. І саме тоді остаточно зрозуміла: справжнє лідерство — це не про владу чи контроль.
Це про здатність формувати сенси, об’єднувати людей і вести вперед навіть тоді, коли ніхто не має гарантій.
«Війна не залишає людині часу на поступову трансформацію. Вона змінює тебе миттєво.»
— Яким для вас став ранок 24 лютого?
— Це був момент, після якого життя розділилося на «до» і «після».
На той час я була у декретній відпустці. Моєму молодшому сину було два роки. У мене троє маленьких дітей — 2, 3 і 6 років.
Здавалося б, у цей період життя жінка має бути максимально зосереджена на родині, материнстві та домашньому світі.
Але війна руйнує саму ілюзію звичного життя.
Особливо тоді, коли твоє рідне місто — Куп’янськ.
Для мене це не просто місце на карті України. Це частина моєї пам’яті, мого дитинства, моєї внутрішньої опори.
І біль за нього залишається зі мною щодня.
У певний момент я дуже чітко зрозуміла: я не можу бути на передовій зі зброєю. Але можу бути корисною там, де маю досвід, знання та силу.
Саме тоді з’явилося головне рішення — не чекати, а діяти.
«Кожен має свою лінію фронту.»
— Як ваш бізнес-досвід допоміг у гуманітарній діяльності?
— Насправді війна дуже швидко показала: гуманітарна діяльність — це теж управління, стратегія та кризовий менеджмент.
У бізнесі я навчилася працювати в умовах невизначеності, будувати системи, вести складні переговори та брати відповідальність за результат.
І саме ці навички стали критично важливими під час війни.
Спочатку це була точкова допомога. Але дуже швидко стало зрозуміло: хаотичні рішення не працюють. Потрібна системність, міжнародна комунікація, партнерства та довгострокові процеси.
Так з’явилися гуманітарні поставки, співпраця з міжнародними партнерами, благодійний фонд, підтримка українських захисників та запуск напрямку, пов’язаного із системами антидронового захисту.
Сьогодні я часто думаю про те, що весь мій професійний шлях був підготовкою саме до цього періоду життя.
«За сухими цифрами завжди стоять людські історії.»
— Що вам вдалося реалізувати за цей час?
— Разом із командою, волонтерами та міжнародними партнерами нам вдалося передати в Україну близько 800 тонн гуманітарної допомоги.
Окремим напрямком стала підтримка військових технологій та систем антидронового захисту. Нам вдалося залучити фінансування приблизно на 200 систем.
Але для мене найважливіше — не цифри.
Найцінніше — це люди, які попри втому, страх і втрати не втратили здатності підтримувати одне одного.
Саме ця внутрішня стійкість сьогодні і є справжньою силою України.
«Сила жінки — не у відсутності болю. Сила — у здатності продовжувати попри нього.»
— Чи було вам страшно?
— Так. І, напевно, чесна відповідь завжди буде саме такою.
Мені здається, справжнє лідерство — це не про відсутність страху. Це про здатність діяти, навіть коли страшно.
Коли ти мама трьох маленьких дітей. Коли ти далеко від дому. Коли щодня читаєш новини про своє місто. І водночас маєш залишатися сильною для інших.
Були моменти повного виснаження. Були ночі без сну. Були миті, коли хотілося просто зупинитися.
Але я не могла дозволити собі бездіяльність.
«Війна відкрила світу феномен української жінки.»
— Як змінилося ваше розуміння жіночого лідерства?
— Війна дуже сильно оголила справжню природу сили.
Сьогодні для мене лідерство — це не статус, не посада і не публічність.
Це здатність брати відповідальність у найважчі моменти.
Українські жінки зараз демонструють світу абсолютно унікальний приклад витримки, внутрішньої сили та стійкості.
І ця сила не завжди гучна.
Іноді вона виглядає як мама трьох дітей, яка координує міжнародні гуманітарні поставки. Іноді — як жінка, яка запускає новий напрямок допомоги. А іноді — як людина, яка просто не дозволяє собі здатися.
Я переконана: після цієї війни світ ще дуже багато відкриє для себе про українських жінок.
«Справжня сила — це здатність створювати можливості навіть посеред хаосу.»
— Що мотивує вас сьогодні?
— Усвідомлення того, що навіть у найтемніші часи можна залишатися світлом для інших.
Я не змогла зупинити війну. Але змогла використати свій досвід, знання та внутрішню силу для того, щоб допомагати людям і своїй країні.
І я продовжую це робити.
Тому що справжнє лідерство народжується не в комфорті.
Воно народжується у момент, коли ти, попри страх і втому, усе одно продовжуєш рухатися вперед.
Авторка: Інесса Кривенко
Фото: з архіву героїні