Першою жінкою-водолазом в історії українських Збройних сил стала 19-річна Катерина Нікітенко. В її обов’язки входить розчищення акваторії моря та перевірка суден на наявність вибухівки.
Катерина розповіла про свій шлях від фельдшера до військової водолазки.
“Вода – моя стихія”
У воді темно та холодно, мул заважає орієнтуватися. Це давить психологічно, але я не панікую.
Після теплого та світлого басейну завжди складно занурюватись у відкрите море.
Загалом під водою я провела понад двадцять годин, але злякалась лише одного разу.
Тоді мій сигнальний кінець зачепився, і нога з ластом потрапила в петлю на глибині 12 метрів (сигнальний кінець – канат, призначений для зв’язку між водолазами та для аварійного підіймання. – Ред.).
Зовсім забула, що на спорядженні є ніж, яким можу перерізати канат.
Тоді я вперше справді злякалась, але швидко згадала, чого нас вчили у Водолазній школі, та виплуталась.
З плаванням у мене завжди все було добре. Я виросла на лимані в Роздільнянському районі, часто приїжджала на море в Одесу.
У воді почуваюся живою та щасливою. Вода – моя стихія.
Коли бачиш, як хлопці опускають руки, не маєш права здатися.
Я не одразу зрозуміла, ким хочу бути у Збройних силах, але те, що буду служити, знала завжди.
Згадую, як у 14 років мене приголомшили події в Україні (Майдан 2014-го, анексія Криму та подальша війна на Донбасі – Ред.). Рідні постійно дивились новини та дуже хвилювались.
Тоді я вирішила, що буду захищати свою землю.
В армії
До армії пішла не тільки я – мама підписала контракт на день пізніше.
Спочатку я влаштувалась на посаду фельдшера у Водолазній школі, а потім вирішила зануритись сама.
Дівчат-військовослужбовців у Збройних силах багато, але щоб серед водолазів…
Хлопці були спантеличені та до останнього не розуміли, як тендітна дівчина може підіймати 30-40 кілограмів вантажу та працювати під водою. Відверто кажучи, спорядження не таке вже й важке.
Так, були жарти про те, що дівчина на кораблі – до лиха, але це мене не ображало. Навпаки, мотивували бути на рівні з хлопцями.
Тренувалися ми два місяці – проходили теоретичну та практичну підготовку.
Нам намагалися створити реальні умови загроз для життя: напади противника, аварійні ситуації. Вчили боротися зі страхом. Наприклад, із зав’язаними руками та ногами без маски та трубки на глибині п’ять метрів збирали водолазні предмети.
Після іспиту на допуск до практичних водолазних спусків – кожен день у море. Це був найочікуваніший етап навчання. За повний курс треба було провести 650 хвилин під водою.
Коли ти бачиш, як хлопці здаються та опускають руки на пів шляху, розумієш, що повинна викладатися, як можеш.
30 метрів під водою
Так я і дійшла до фінального випробування – спуску на 30 метрів.
Хоч це і було в січні, але з погодою пощастило. Море було тихим та чистим, хіба трохи холодним. Ми виходили в море на судні “Нетішин” і це було дуже зворушливо!
Після того, як здобула нову кваліфікацію, вільного часу майже немає, бо поєдную фельдшерську та водолазну роботу.
Тим паче, готуюсь на лідерські курси до Миколаєва. Хочу стати інструктором-водолазом та планую йти по сходинках вище. Мрію стати водолазним спеціалістом.
Чи є ризики у цій сфері? Так!
Звичайно, але якщо ти цілеспрямована і бачиш себе у водолазній справі, – набирайся сил, йди до мети та уважно стеж за сигнальним кінцем, щоб не зачепитись (Сміється. – Ред.).
