У першу суботу липня Україна відзначає День Дніпра – головної водної артерії нашої держави, що забезпечує водою понад 70% населення. Але з кожним роком загальний стан цієї артерії стає настільки критичним, що загрожує досягти точки неповернення. Про це свідчить ретельне дослідження Укрінформ.
За даними звіту Рахункової палати Дніпро знаходиться на межі екологічної катастрофи, а загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року – фактично не виконувалася і, як наслідок, не принесла жодного результату.
У поверхневих водах річкового басейну Дніпра виявлено аж 161 забруднювач, зокрема, гербіцид атразин, метали кадмій і нікель. А у дніпровській воді значно перевищено вміст сільськогосподарських отрутохімікатів, фармацевтичних препаратів та речовин, які використовуються у парфумерії, – синтетичного мускусу, важких металів – цинку та міді, а також ртуті.
За даними досліджень, проведених Інститутом світових ресурсів, Україна посідає друге місце в світовому рейтингу країн з найбільшим ризиком втрати вологи та виникнення посухи у найближчі 20 років.
У чому є причини такого жахливого стану водного забезпечення нашої держави?
Директор Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайло Ромащенко каже, що головною причиною такої ситуації є кліматичні зміни.
«Кількість води поступово зменшується, що тягне за собою погіршення її якості. Роль кліматичних змін у цьому складає 80%, а 20% – діяльність людини. Через кліматичні зміни, приміром, не відбувається наповнення Дніпровських водосховищ. Якщо раніше були паводки, завдяки яким водосховища наповнювалися і промивалися, то тепер цей процес припинився, а забруднення відбувається, як і раніше»
Зазначає пан Ромащенко.
Іншим фактором, що спричинує погіршення ситуації, є сільськогосподарська діяльність людей, зокрема, меліорація. Зрошення в комплексі із застосуванням пестицидів, добрив спричиняє забруднення полів, а це своєю чергою сприяє забрудненню річки.
“Щоб зменшити вплив аграрного сектору на водні ресурси, потрібно застосовувати технології точного землеробства, Це диференційовані конкретні норми внесення на поле тих чи тих елементів, які потребує рослина, а не усереднені норми для всього поля. Такий підхід зменшує і пестицидне навантаження і зменшує загрози змиву цих елементів у водні об’єкти.
Крім того, у нас найбільша розораність земель, які використовуються під сільгоспвиробництво. Треба переходити від суцільної оранки на технології мінімального і нульового обробітку ґрунту, щоб територія максимально була задренована і сприятлива для поглинання опадів і несприятлива для формування поверхневого стоку. Адже коли формується поверхневий стік на поверхні, де є трав’яний покрив, то змив забруднюючих речовин у водні об’єкти буде менший. Це стратегічний напрям зміни політики ведення сільгоспвиробництва».
Переконує Михайло Ромащенко.
Ще однією причиною забруднення Дніпра стало використання фосфатів і фосфанатів у миючих засобах. Наслідки цього ми бачимо з року в рік у літний період, коли вода в Дніпрі стає зеленою. Річ у тім, що сполуки фосфору, які потрапляють у річку з каналізації, є чудовим добривом для водоростей, які там активно розвиваються. Водорослі забирають з води кисень, через що гине риба, яка розкладаючись, отруює воду.
“Практично всі країни ЄС або мають жорсткі обмеження, які контролюються, або ж платять податок, який настільки великий, що простіше випускати продукцію без фосфатів. Ще років 10 тому ми теж мали б відмовитися від миючих засобів, які містять сполуки фосфору, але не зробили цього. Натомість прийнято технічний регламент, який регулює кількість сполук фосфору в миючих засобах, але проблема у тому, що контролювати це ми не вміємо.”
Наголошує екс-заступник голови Держводагенства Павло Гвозденко.
Але чи не найбільшою проблемою, про яку згадують експерти, є відсутність у столиці очисних споруд. Через що як мінімум третина стічних вод потрапляє до Дніпра неочищеною. Павло Гвозденко каже, що всі комунальні підприємства, що генерують найбільше забруднення, працюють на очисних спорудах, які будувалися ще в минулому столітті. Нещодавно крок у регулюванні цієї проблеми нібито було зроблено. Міністр захисту довкілля та природних ресурсів Роман Абрамовський повідомив, що уряд підтримав постанову «Про внесення змін до Технічного регламенту мийних засобів», що запровадить поетапне обмеження вмісту фосфатів та інших сполук фосфору в мийних засобах (як для побутового прання, миття й очищення, так і для промислового).
До згаданого комплексу проблем додається іще й наявність каскаду електростанцій і водосховищ уздовж Дніпра. Водосховища недостатньо глибокі, через що швидко нагріваються і це сприяє активному розмноженню водоростей і водяного горіха, спотворюючи екосистему ріки. Президент «Громади рибалок» пан Неліпа також каже, що оскільки проточність ріки змінена, то зникла здатність Дніпра до самоочищення. Якщо раніше усе, що потрапляло в воду природним шляхом, змивалося в море, то зараз накопичується у водосховищі.
“Каскадне водосховище – це спотворена екосистема, яка не може сама відтворюватися. Тому люди повинні постійно їй допомагати. Раніше працювали відтворювальні підприємства, які вирощували зарибок. Зариблення потрібне саме рослиноїдними видами, які виконують функцію природного очищення.”
Зазначає президент «Громади рибалок» Андрій Неліпа.
Директор Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайло Ромащенко надав Укрінформу декілька важливих порад як кожен з нас може допомогти зберегти головну річку країни.
- кожному українцю слід привчати себе до роздільної утилізації сміття і домагатися того, щоб у воду навіть під час банального миття посуду чи прання потрапляло якнайменше бруду. Ми маємо керуватися принципом: максимально очищати бруд механічно – з тарілок, одягу тощо, а вже потім використовувати воду;
- у державному масштабі потрібне формування нової водної політики – аби всі галузі були спрямовані на бережливе і економне ставлення до водних ресурсів. Передусім вона має включати перехід на системи замкнено оборотного водопостачання, коли використану воду очищають настільки, що її знову можна використовувати, як мінімум, для технічних потреб, як максимум – для вживання;
- потрібно застосовувати принцип, за яким забруднювач сам платить за заподіяну шкоду, що дозволить її нівелювати.
“«Нині питання водної безпеки і поводження з водними ресурсами не менш важливе, ніж військова безпека. Тільки бережливе, економне поводження з водою в усіх сферах дасть можливість змінити ситуацію».
Наголошує Михайло Ромащенко.
Автор: Юлія Горбань
