Війна змінила дитинство мільйонів українських дітей — зробила його тривожнішим і надто дорослим. Сирени замість дзвінків, розлука замість стабільності, невизначеність замість планів на майбутнє щодня впливають на психіку дітей і підлітків. Як розпізнати тривожні сигнали, які методи психологічної підтримки сьогодні справді працюють і чому роль громади стає не менш важливою за індивідуальну терапію, ми говоримо з Анастасією Заболотною — магістром психології, медичною психологинею та експерткою програм з відновлення психічного здоров’я дітей в Україні й за кордоном.
Як війна вплинула на психічне здоров’я дітей та підлітків в Україні, і які методи підтримки зараз виявляються найбільш ефективними?
Війна створила для дітей і підлітків умови хронічного стресу: небезпека, втрати, розлука з близькими, порушення навчання та рутини. Це підвищує ризики тривоги, депресивних і посттравматичних проявів, порушень сну та поведінкових труднощів. Найефективнішим є ступеневий підхід: психоедукація й стабілізація, підтримка сім’ї та школи, групові формати, а за потреби — травмафокусовані доказові втручання (зокрема КПТ-підходів) за показаннями.
Ваш досвід у ГО «Атлант» та соціальних ініціативах показує важливість підтримки громад. Як психолог може допомогти не лише окремій людині, а й цілій спільноті?
Мій досвід у ГО «Атлант» та співпраця з Центром надання соціальних послуг показує: психологиня працює не лише з окремою людиною, а з екосистемою громади. Це психоедукація, групи підтримки для сімей військовослужбовців, ВПО, підлітків, навчання фахівців базовим навичкам кризової підтримки, створення безпечних просторів взаємодії. Такий підхід знижує ізоляцію, підсилює соціальні зв’язки й підвищує стійкість громади загалом.
Я раджу три опори: емоційний контакт, структура та навички саморегуляції. Важливо називати й приймати емоції дитини без знецінення, підтримувати передбачуваний режим дня, сну й навчання, навчати простим технікам заспокоєння (дихання, заземлення, тілесні вправи). Стабільна, доступна присутність дорослого є ключовим захисним фактором.
Ви поєднуєте арттерапію, когнітивно-поведінкові та сенсорні практики. Як обираєте метод для конкретного клієнта і що дає цей підхід у порівнянні з традиційною терапією?
Метод я обираю з урахуванням запиту, віку, рівня розвитку та контексту безпеки. Сенсорні й тілесні практики допомагають швидко знизити збудження, арттерапія — безпечно виразити переживання, а когнітивно-поведінкові підходи забезпечують стійкі зміни. Інтеграція дає точнішу, якіснішу та ефективнішу допомогу.
Які практичні поради ви даєте дорослим для збереження емоційної стабільності?
Базові кроки: сон як пріоритет, щоденне відновлення через рух і дихання, обмеження новин, чіткі межі відповідальності та своєчасне звернення по фахову допомогу.
Як ваші проєкти в рамках програми «Здоров’я дітей України» допомагають інтегрувати міжнародні практики у роботу українських психологів і покращують відновлення дітей за кордоном?
Проєкт спрямований на підтримку українських дітей, які проживають в Україні та пережили втрату батьків через війну — загибель, зникнення безвісти або полон. Виїзні програми за кордон мають терапевтично-відновлювальний характер і створюють безпечне середовище для стабілізації, відновлення ресурсу й довіри. Робота ґрунтується на травмаінформованому підході без примусу до повторного проживання травми.
Які ключові зміни у сфері психології та психотерапії, на вашу думку, потрібні в Україні найближчими роками, щоб підтримати дітей, родини та громади після війни?
Україні потрібні масштабні шкільні й громадські програми, єдині етичні та професійні стандарти, мультидисциплінарні команди та системна підтримка самих фахівців. Фокус має бути не лише на симптомах, а на відновленні зв’язків у родинах і громадах.
Читайте також: Новий етан співпраці: у межах форуму Business Woman 2026 підписано важливі меморандуми
Фото з архіву Анастасії Заболотної