У місті Encarnación, там, де Avenida Ucrania зустрічається з головною трасою країни Ruta 1, стоїть монумент, повз який багато хто проїжджає, навіть не здогадуючись, що перед ними – частинка української історії, перенесений за тисячі кілометрів від дому. Він не кричить про себе яскравими кольорами чи гучними написами, але якщо зупинитися і придивитися, стає зрозуміло: це місце має пам’ять.
Монумент з’явився у 1988 році, коли українці по всьому світу відзначали тисячоліття події, яка змінила їхню історію – хрещення Русі. Саме тоді князь Володимир Великий зробив вибір, який визначив духовний шлях цілого народу.
Поруч із ним у цій історії стоїть і княгиня Ольга – жінка, яка прийняла християнство ще до того, як воно стало релігією держави. Їхні обличчя викарбувані на монументі в Енкарнасьйоні, ніби нагадування: навіть далеко від України її коріння нікуди не зникає.
Цей пам’ятник з’явився не випадково. Його створили українці, які оселилися в Парагваї ще у XX столітті, шукаючи нове життя. Вони будували будинки, вирощували дітей, говорили іншою мовою на вулиці , але всередині залишалися українцями. Саме тому у 1988 році, разом із організацією “Просвіта”, вони вирішили залишити знак, який буде говорити замість них , навіть через десятиліття.
Але історія монумента не була простою. З часом його демонтували через великі інфраструктурні роботи, і він фактично зник із міського простору. Більше десяти років він не стояв на своєму місці, ніби історію поставили на паузу. І тільки у 2021 році, у день, який для кожного українця має особливе значення – 24 серпня, його повернули назад. Це було не просто відкриття, а відновлення пам’яті. У церемонії взяли участь мер міста Себастьян Ремезовскі та почесний консул України Андрес Троцюк і в той момент монумент знову став тим, чим був задуманий: мостом між країнами.
Якщо дивитися уважніше, у ньому можна побачити більше, ніж просто форму. Усилуеті України, у лінії Дніпра, у світлі, що ніби прорізає бетон – є щось дуже тихе, але сильне. Це не пафос, а спокійна впевненість у тому, що культура живе не лише там, де вона народилася.
Цей монумент стоїть на в’їзді до району Ka’aguy Rory, але насправді він стоїть на межі двох світів – українського і парагвайського. І, можливо, саме тому він такий важливий. Бо він не про минуле. Він про те, що навіть далеко від дому можна залишитися собою. Avenida Ucrania – це маленьке нагадування про дім, яке не потрібно перекладати.
Читайте також: Англійська та французька без бар’єрів: заговорити впевнено з Віталіною Кошець
Фото: з відкритих джерел