Валерія Ходос — українська акторка театру та кіно, яка за роки професійної діяльності пройшла шлях від закоханої в театр студентки до досвідченої акторки, для якої кінематограф став важливою частиною творчої реалізації. Сьогодні вона також викладає, працює з молодими акторами та замислюється про власні режисерські й продюсерські проєкти.
Ексклюзивно для Міжнародного глянцю Business Woman у розмові з Валерією Ходос про те, як змінилося її ставлення до професії, чому з роками вона навчилася легко сприймати відмови, як війна вплинула на її творчий вибір і чому для неї сьогодні особливо важливі люди, з якими вона працює.
— Валеріє, ви багато років у професії, яка постійно змінюється разом із вами. Якою акторка Валерія Ходос була на початку кар’єри — і якою стала сьогодні?
Я думала над вашим питанням, почала згадувати, як усе починалося, і згадала одну дуже важливу річ, яка, можливо, дещо полегшила мій шлях саме в кіно.
Навчаючись в інституті, я завжди мріяла про театр і в бік кіно навіть не дивилася. Я в ньому просто не розбиралася. Ще до вступу бігала по театрах, захопленими очима дивилася вистави й уявляла себе на місці акторів. Мене зачарував цей світ.
У кіно я потрапила майже проти своєї волі: нам забороняли зніматися, та я особливо й не прагнула. Тому починала як акторка, яка бачила свій шлях виключно в театральній реалізації. Була захопленою, світлою, щирою дівчинкою з великими, наївно розплющеними до цього світу очима, яка понад усе хотіла грати в театрі.
І як цікаво сталося, що згодом, навіть без моєї волі, мене поглинуло кіно, в яке я з роками безмежно закохалася. Сьогодні саме з ним значною мірою пов’язане моє бажання подальшої професійної реалізації.
Зараз я доросла, досвідчена людина, яка точно знає: професія не може заповнити внутрішню порожнечу, якщо вона є. Вона не може зробити тебе щасливішою — хіба що на короткий час. Відчуття щастя чи незадоволеності формуються всередині нас і набагато менше залежать від зовнішніх факторів, ніж нам часто здається.
Тому сьогодні я точно спокійніша щодо професії, сподіваюся, мудріша і однозначно впевненіша. Бо вже знаю, який шлях пройшла, і маю за плечима величезний досвід.
— Чи є роль, після якої ви відчули, що змінилися не лише як професіоналка, а й як людина?
Великим зрушенням у моїй акторській кар’єрі, звичайно, стала перша головна роль. Вона відкрила для мене масштаб роботи, якого мені не вистачало в маленьких ролях.
Важливість акторської професії я завжди гостро відчувала в театрі — у репетиціях, виставах, у самому процесі. Там було відчуття певної місії й шалене задоволення від роботи. А серіали, в яких я тоді знімалася, не завжди давали матеріал, здатний настільки ж сильно мене поглинути.
Все змінилося з першою головною роллю. Мій персонаж був дуже нестандартно прописаний як для серіалу, та й сам сценарій був справді хорошим. Це була роль у серіалі «Вітряна жінка». Саме тоді я зрозуміла, як перенести досвід, який уже мала на театральній сцені, в кіно і використати його для створення цілісної, глибокої акторської роботи.
Але роль, яка змінила мене вже не лише професійно, — це роль у фільмі «Втомлені» режисера Юрія Дуная, за сценарієм Соломії Томащук. У ньому я граю військовослужбовицю, яка проходить складний шлях реабілітації після бойового досвіду.
Саме ця робота змусила мене набагато глибше зануритися в проблеми наших військових, які переживають надзвичайно важкі часи, коли боротьба відбувається не лише зовні, а й усередині. І коли ти стаєш дотичною до такого внутрішнього болю людини, світ навколо вже не може залишатися таким, як раніше.
Ці знання, відчуття, рефлексії й величезна емпатія до людей, які нас захищають, залишилися зі мною. Тому ця роль внутрішньо змінила мене не лише як професіоналку, а і як особистість, яка проживає разом зі своєю країною її найважчі часи.
— Акторська професія передбачає велику кількість відмов, невизначеності та необхідність щоразу починати спочатку. Що допомагає вам зберігати внутрішню опору?
Дуже далеко залишилися ті часи, коли відмова могла сприйматися як щось катастрофічне. А можливо, такого періоду в моєму житті взагалі не було.
Спочатку я була закохана в театр, і моя кар’єра там розвивалася досить стрімко. Зйомки були радше бонусом, можливістю додаткового заробітку, але не єдиним джерелом задоволення від професії.
Я взагалі дуже не люблю бути від когось залежною. Тому завжди внутрішньо розуміла: обирають не лише мене — обираю і я. Звичайно, така можливість і таке ставлення до професії приходять із часом.
Коли ти можеш відмовитися від того, що тобі не подобається, де ти себе не бачиш, або після знайомства з режисером розумієш, що ви не спрацюєтеся і ти не хочеш віддавати цьому проєкту свій час, — це дає величезну свободу і внутрішню радість незалежності.
А коли в моєму житті з’явилося викладання, я отримала ще більший ресурс і ще більшу незалежність від затверджень чи незатверджень. Я безмежно люблю викладати. Ми створюємо своє кіно під час навчання. Вчити студентів, допомагати їм робити перші кроки, ділитися знаннями й бути з ними відвертою — це окрилює мене неймовірно. Тому що це вже створення шляху не тільки для себе, а й для інших.
Я достатньо амбітна, щоб мріяти і про власне кіно — те, яке зможу створювати як режисерка чи організовувати як продюсерка.
Тому я справді не страждаю від відмов і ставлюся до них досить легко. А внутрішню опору мені допомагають тримати мої інтереси поза зйомками, моє життя окрім кіно.
З досвідом я зрозуміла: чим менше фокусуєшся лише на одній професії, тим ширші можливості перед тобою відкриваються. Треба розвиватися і шукати себе в різних напрямках. І, мабуть, щасливою людину робить саме можливість щось створювати.
— Наскільки для вас важливо сьогодні обирати не просто цікаві ролі, а історії, які мають сенс і можуть впливати на глядача?
Мені важливий сценарій, який відгукується моєму особистому досвіду і резонує зі мною. Важлива роль, яку я справді відчуваю. Коли мені є про що висловитися через свого персонажа, тоді роль стає особливою.
Звичайно, є проєкти, за які ти берешся заради заробітку. І це нормально. Всі люди, які працюють у телевізійному виробництві, розуміють, що там не завжди йдеться лише про творчість. Є рейтинги, виробничі процеси, фінансова сторона професії.
Але коли серед усього цього тебе знаходять ролі, через які ти можеш говорити про те, що тобі справді болить, — це і є велике акторське щастя.
І я дуже рада, що такі ролі з’являються в моєму житті й у моїй фільмографії.
— Як повномасштабна війна змінила ваше ставлення до професії, творчості та тем, про які ви хочете говорити через кіно й театр?
Я частково відповіла на це в попередньому питанні. Але зараз для мене важливі не лише сценарії, які резонують із моїми внутрішніми цінностями. Не менш важливі команди, в яких я працюю, і люди, які ці команди створюють.
Тому що сьогодні величезна цінність — це твій час. Обираючи кіно чи відмовляючись від нього, я фактично вирішую, чи готова залишити іншу роботу, змінити свій побут і підпорядкувати його зйомкам. Чи вартий цей проєкт того, щоб я віддала йому свій час.
Досвід показав мені, що зніматися можна абсолютно по-різному: в любові до акторів або без неї, у співтворчості або в постійній гонці за швидкістю, коли в якийсь момент ти взагалі перестаєш відчувати себе творчою людиною.
Останнім часом я частіше не обираю, ніж обираю. Тому що після роботи над «Втомленими» і сама роль, і знімальний процес стали для мене певним орієнтиром справжнього творчого підходу — до матеріалу, до актора і до всієї команди.
Коли ти вже знаєш, як може бути, зовсім не хочеться витрачати свій час на щось безцільне або на роботу, в якій немає поваги.
Мені важливо відчувати, що я справді потрібна в цьому проєкті, що в мені зацікавлені. Тому що актор по-справжньому розкривається тоді, коли відчуває цю зацікавленість. І ця повага — або, якщо хочете, любов до актора — відчувається ще на пробах, під час першої зустрічі з режисером і продюсером.
Ти або відчуваєш, що тут можна розкриватися і творити, або ні.
— Чи змінилося ваше розуміння жіночої сили з роками? Що для вас сьогодні означає бути сильною жінкою — у професії та за її межами?
Так, змінилося. Я перестала соромитися своєї сили і зрозуміла, який величезний дар мені дістався від мами.
У мені дуже багато від неї — і певні патерни поведінки також. Саме її приклад сформував моє розуміння сильної жінки: відповідальність, мудрість, внутрішня сила і безмежна любов до людей навколо.
Коли я формувалася як доросла жінка, навколо існував досить стійкий наратив: сильний чоловік, а біля нього — ніжна, лагідна жінка.
Мене цей патерн ніколи не влаштовував, тому що це просто не я.
Я завжди мала характер. Завжди була революціонеркою, сильною, амбітною, інколи грубою чи нетерплячою. І те, що я відчувала всередині, абсолютно не вписувалося в картинку патріархального світу. Були навіть часи, коли мені здавалося, що моя сила — це щось, що треба в собі зламати, щоб стати тією самою «ніжною дівчинкою», якою нібито прийнято бути.
Зараз я дуже чітко бачу зміни, які відбулися з жінками і з суспільством. Навколо мене величезна кількість сильних жінок, які керують, створюють, беруть на себе відповідальність, воюють. Бажання бути реалізованою давно вже не зводиться до бажання просто бути поруч із сильним чоловіком.
Особливо зараз ми бачимо, наскільки важливо для жінки бути незалежною — фінансово, професійно, внутрішньо. Бути реалізованою і мати достатньо сили, щоб проходити крізь ті випробування, які принесла нам війна.
Тому я більше не думаю, що бути сильною — це погано. Навпаки, це виняткова якість. Мені цікаво бути серед людей, які відчувають світ схожим чином, з якими можна створювати щось спільне, доповнювати одне одного і разом ставати сильнішими.
У кіно треба вміти бути різною. А життя показує, що твоя сила — це твоя опора.
— Якою ви бачите наступну сторінку своєї кар’єри? Чого вам зараз найбільше хочеться — зіграти певну роль, спробувати себе в новому форматі чи реалізувати власний творчий проєкт?
Зараз я готуюся до нової, дуже важливої для мене ролі. Скоро почнуться читки, а незабаром — зйомки повнометражного фільму.
Це драматична історія, яка, думаю, мало кого залишить байдужим, оскільки вона про родину. Більше поки не хочу відкривати всіх секретів.
Кожного разу перед новою великою роботою я абсолютно не знаю, чи вийде, чи зумію, чи зможу створити образ, який стане втіленням усього того, що всередині мене болить і відгукується.
Але саме в цьому для мене і є цікавість акторської професії: ти не маєш готових відповідей і наперед визначеного результату. Ти заходиш у безмежно цікавий процес створення і пошуку.
Тому побачимо через рік, наскільки мій досвід і моє внутрішнє відчуття зможуть реалізуватися в цій новій ролі.
Читайте також: 38 300 DKK для «Дітей Героїв»: День української культури об’єднав українців і данців у Сківе
Фото: з архіву героїні матеріалу