Як Лілія Гончаревич вибудовує північноєвропейський простір для українського діалогу — від Арендалю та Стокгольма до конкретних партнерств.
У серпні Арендаль на кілька днів перетворюється на місце, де політика виходить за межі парламентів і міністерств. Тут зустрічаються політики й журналісти, представники бізнесу та громад, дипломати, науковці й громадські активісти. Учасники говорять про те, що визначатиме Норвегію завтра, а разом із нею — і Європу.
Цього року в цій розмові помітне місце посіла Україна.
На Arendalsuka 2026 працював Ukrainian Democracy and Victory Hub — український майданчик, у межах якого говорили про оборонну співпрацю з країнами Північної Європи, відповідальність Росії, стійкість українських громад, бізнес, цивільне суспільство та відновлення. В офіційній програмі Arendalsuka Лілія Гончаревич зазначена як голова Nordic Europe Hub Ukraine та Carpathian Sea Democracy Week.
Для неї Арендаль — далеко не перша така точка на карті.
Упродовж двох десятиліть дипломатичної роботи Гончаревич поступово розвивала інший формат української присутності в Північній Європі: не чекати, поки Україну запросять до розмови, а бути там, де ця розмова формується. Працювати не тільки з державними інституціями, а й із містами, бізнесом, університетами, громадськими організаціями, медіа та людьми, які безпосередньо впливають на суспільний порядок денний.
Це довга робота. Її результат не завжди можна побачити одразу після завершення форуму. Але саме вона поступово змінює місце України в північноєвропейському дискурсі.
Від українського питання — до спільного порядку денного.
Ще кілька років тому розмова про Україну в Норвегії чи Швеції значною мірою була розмовою про зовнішню політику: підтримку, дипломатію, санкції, гуманітарну допомогу.
Після 2022 року ця рамка змінилася. Але сама по собі війна не могла автоматично зробити Україну частиною внутрішньої політичної дискусії інших держав. Для цього потрібна була постійна присутність — не тільки на рівні урядів, а в тому середовищі, де громадяни, місцева влада, підприємці, експерти та політики говорять про власне майбутнє.
Саме на це, серед іншого, спрямована робота Гончаревич.
Йдеться про розвиток культури діалогу, дебатів і відкритої дискусії — як в Україні, так і через розширення української участі у внутрішніх північноєвропейських форумах. Arendalsuka в Норвегії та Almedalsveckan у Швеції є особливо показовими прикладами такого підходу. У програмі Almedalsveckan 2026 Гончаревич була контактною особою заходу «Ukraine’s Victory Alliances: Joint Actions and Commitments», присвяченого спільним діям і зобов’язанням задля перемоги України.
Такі майданчики важливі саме тому, що вони не є класичними дипломатичними конференціями. Тут українське питання потрапляє в середовище внутрішньої суспільної дискусії.
І поступово змінюється сама оптика.
Україна стає не лише предметом зовнішньої політики Норвегії чи Швеції. Вона входить у розмову про їхню власну безпеку, оборонну промисловість, економіку, муніципалітети, технології, демократію та відповідальність Європи.
Це, мабуть, один із найважливіших результатів такої роботи: питання України перестає бути виключно українським питанням.
Говорити з партнерами їхньою мовою.
Для північноєвропейської аудиторії важливі не стільки гучні заяви, скільки змістовна розмова, конкретні пропозиції та можливість перейти від обговорення до практичних дій.
Тому платформа співпраці Україна — Північна Європа, яку розвиває Гончаревич, побудована не за принципом традиційної презентації українських інтересів.
Її завдання — створити середовище, в якому українські аргументи звучать у формі, зрозумілій і близькій північноєвропейським партнерам.
Це означає говорити з бізнесом мовою бізнесу, з муніципалітетами — про конкретні потреби громад, із представниками оборонної індустрії — про технології та виробництво, з громадянським суспільством — про демократію, права людини й відповідальність.
У цьому підході є важлива зміна ролей. Україна вже не приходить лише по підтримку. Вона приходить із досвідом, експертизою, технологічними рішеннями, власним баченням безпеки та пропозицією працювати разом.
Арендаль: від розмови про війну до розмови про європейську безпеку
Цьогорічна програма Ukrainian Democracy and Victory Hub добре показала, наскільки змінився цей порядок денний.
Окрема дискусія була присвячена оборонній співпраці з країнами Північної Європи. У ній брали участь представники оборонної промисловості, зокрема Kongsberg, Nammo та Kitron, а також дипломати й експерти. Серед тем — виробництво боєприпасів і дронів, протиповітряна та протиракетна оборона, далекобійні системи й необхідність швидшого розвитку оборонного виробництва.
Для України ці питання визначають здатність вистояти у війні. Для Норвегії вони дедалі більше стосуються власної оборонної готовності.
Саме тут український досвід стає особливо важливим. Європа може аналізувати сучасну війну, проводити навчання і будувати сценарії. Україна ж отримує цей досвід безпосередньо на полі бою.
Тому сьогодні йдеться не лише про те, скільки допомоги Європа може надати Україні. Йдеться про те, що Україна вже може дати Європі — досвід, технологічні рішення, розуміння характеру сучасної війни та практичні уроки для побудови майбутньої системи безпеки.
Відповідальність, яку не можна відкласти.
Окремий блок хабу був присвячений відповідальності Росії. Дискусія об’єднала представників Norwegian Helsinki Committee, Центру громадянських свобод, Register of Damage for Ukraine, Ради Європи та дипломатичного корпусу.
Ця тема має значення далеко за межами юридичних процедур.
Для України відповідальність Росії — питання справедливості. Для Європи — ще й питання того, якими будуть правила міжнародного порядку після цієї війни.
Якщо держава може розпочати агресію, завдати величезної шкоди іншій державі, її людям та інфраструктурі, а потім уникнути відповідальності, це матиме наслідки далеко за межами українського контексту.
Тому розмова про відповідальність агресора є частиною тієї самої розмови про європейську безпеку, яка ведеться в Арендалі.
Коли дипломатія починається з муніципалітету.
Європейська політика часто сприймається як щось, що відбувається у столицях. Але значна частина реальних змін починається набагато ближче до людей — у містах і громадах.
Українські муніципалітети після початку повномасштабної війни отримали досвід, якого не було в жодній теоретичній програмі. Вони продовжували працювати під обстрілами, приймали внутрішньо переміщених людей, підтримували економіку, відновлювали інфраструктуру та одночасно шукали нові способи управління в умовах постійної небезпеки.
Цей досвід цікавий Норвегії не лише з гуманітарного погляду.
Він відкриває можливості для конкретного муніципального партнерства: від обміну практиками й технологіями до спільних проєктів відновлення.
Саме такі зв’язки можуть залишатися на роки, незалежно від того, як змінюватиметься політична кон’юнктура.
Те, що залишається після завершення форуму.
Є ще один аспект цієї роботи, який рідко потрапляє в публічний простір.
За кожною дискусією на сцені стоїть значно більша організаційна робота.
Потрібно знайти партнерів, домовитися про приміщення, технічне забезпечення, звук, світло, відео, комунікацію, сформувати програму, запросити потрібних учасників і з’єднати людей, які раніше могли навіть не знати про існування одне одного.
У випадку Ukrainian Democracy and Victory Hub ця інфраструктура також побудована на партнерствах.
І це принципово.
Партнерство тут починається ще до першої панелі. Воно проявляється у всьому — від приміщення та технічного обладнання до змісту програми й людей, які вкладають у неї свій час і ресурси.
Тому головним результатом форуму може бути зовсім не кількість відвідувачів.
Іноді найважливіше відбувається після завершення заходу: хтось отримує номер телефону, хтось домовляється про зустріч, компанія знаходить партнера, мер українського міста домовляється з норвезьким колегою, а громадська організація отримує можливість продовжити розмову вже в іншому форматі.
Контакт у такій системі має бути не кінцевою точкою, а поштовхом до розвитку.
«Inspiring world to bring victory closer»
У роботі з Північною Європою є ще одна складова, яку складно виміряти статистикою, але без якої неможливо вибудовувати довготривалі союзи, — здатність надихати людей долучатися.
Саме тут з’являється формула inspiring world to bring victory closer — надихати світ наближати перемогу.
Йдеться не про емоційний заклик заради самого заклику. Йдеться про те, щоб показати людині, організації, місту чи компанії конкретне місце у великій спільній справі.
Північноєвропейські суспільства часто сприймаються як стримані та раціональні. І саме тому довіра тут формується не через гучність, а через послідовність.
Люди мають бачити, що за словами стоїть робота, за контактом — продовження, а за партнерством — результат.
Так і формується солідарність, яка може тривати довше за один політичний цикл.
Україні важливо бути присутньою не лише тоді, коли звучать сирени.
Культура також є частиною цієї дипломатичної присутності.
У межах української програми в Арендалі були концерт, виставка, українська вишивка, кухня та благодійний аукціон.
Це не декоративна частина політичного форуму. Для країни, яка вже кілька років існує у світовому інформаційному просторі передусім через війну, надзвичайно важливо показувати іншу Україну — ту, яка продовжує створювати, працювати, навчатися, розвивати бізнес, зберігати культуру й будувати плани на майбутнє.
Міжнародне сприйняття країни формується не лише на переговорах. Воно формується у звичайних людських контактах.
Іноді виставка чи концерт створюють для України той рівень особистого зв’язку, якого не може дати жодна офіційна заява.
Північна Європа як мережа, а не географія
Арендаль — лише одна частина цієї роботи.
Цього року українська тематика за участі Гончаревич була представлена також на Almedalsveckan у Швеції. Серед заходів — дискусія про спільні дії та зобов’язання заради перемоги України.
Так поступово формується неформальна північноєвропейська мережа української присутності.
Її цінність полягає не в кількості заходів і навіть не в кількості учасників. Важливо інше: люди починають знати одне одного, розуміти контекст роботи партнерів і, що найважливіше, довіряти їм.
Саме довіра дозволяє після завершення форуму не починати все спочатку.
Це особливо важливо для України, якій доведеться будувати довгострокові відносини з європейськими партнерами не лише до завершення війни, а й після неї.
Двадцять років дипломатії — і зовсім інше розуміння дипломатії.
Двадцятирічний дипломатичний досвід Гончаревич припав на час, коли сама дипломатія змінилася.
Сьогодні недостатньо провести переговори між двома офіційними делегаціями й підписати документ.
Вплив формується набагато ширше — через суспільство, міста, бізнес, експертні середовища, університети, медіа та громадські організації.
Тому робота на таких майданчиках, як Arendalsuka та Almedalsveckan, фактично є продовженням дипломатії іншими засобами.
Україна отримує можливість не тільки доносити свої інтереси, а й брати участь у формуванні дискусії про те, якою буде Північна Європа та якою буде Європа після війни.
Це вимагає часу.
Потребує особистих зв’язків.
Іноді — десятків зустрічей, перш ніж одна з них перетвориться на реальний проєкт.
Але саме так створюються стійкі партнерства.
Розмова, яка не закінчується разом із форумом.
Справжня цінність таких майданчиків стає зрозумілою після того, як закривається остання панель.
Якщо після неї залишаються лише фотографії, захід був лише заходом.
Якщо залишаються нові контакти, домовленості, спільні проєкти, муніципальні зв’язки, бізнесові переговори, культурні ініціативи та люди, які готові зустрітися знову, тоді форум стає частиною значно більшого процесу.
Саме так вибудовується українсько-північноєвропейський простір, над яким працює Гончаревич.
Його сенс не в тому, щоб постійно нагадувати Європі про Україну.
Сенс у тому, щоб Україна стала органічною частиною європейської розмови — політичної, суспільної, економічної, культурної та безпекової.
У цьому контексті Арендаль є важливою точкою.
Тут Україна говорить про війну, але водночас говорить і про те, що буде після неї. Про оборонну промисловість, яка має зробити Європу сильнішою. Про громади, які вже сьогодні демонструють практичну стійкість. Про відповідальність за агресію. Про демократію. Про бізнес і технології. Про культуру. І, зрештою, про партнерства, без яких жодна довгострокова стратегія не працює.
Саме тому українська присутність на північноєвропейських майданчиках сьогодні має значно ширший зміст, ніж участь у черговому міжнародному форумі.
Це послідовна робота над тим, щоб Україну не лише чули, а з нею радилися; щоб її досвід використовували, а її інтереси враховували; щоб контакти між людьми ставали партнерствами, а партнерства — спільними діями.
І в цьому, мабуть, найточніше читається сенс формули inspiring world to bring victory closer: перемогу наближають не тільки рішення на найвищому політичному рівні. Її наближають тисячі конкретних зв’язків, домовленостей і людей, які в певний момент вирішують не залишатися осторонь.
Україна вже присутня в цій розмові.
Тепер важливо, щоб ця розмова ставала дедалі ширшою — і щоб у ній Україна була не гостем, а одним із тих, хто разом із партнерами визначає наступний розділ європейської історії.
Автор: Інесса Кривенко
Фото: Інесса Кривенко
Читайте також: Кузьма на великому екрані: у Таллінні покажуть документальний фільм «Страшно веселий»