Тетяна Винник – відома письменниця, громадська діячка, журналістка, лауреатка багатьох всеукраїнських та міжнародних літературних премій. Неодноразово її відзначали за громадську діяльність – за кращі жіночі ініціативи та волонтерські проекти на Чернігівщині. Вона авторка поетичних книжок, повістей для дітей, п’єс, роману та кіносценарію. Спеціально для журналу «БізнесWОMAN» Тетяна розповідає про досвід громадської роботи, про Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Литаври», журналістику, стосунки і як буває відчувати себе вагітною в Україні.
Що можна розказати про цю молоду й красиву жінку?! Знаю Тетяну Винник більше п’ятнадцяти років. Завжди активна. Для сина свого, Богдана, є незаперечним авторитетом.
Тетяна Винник: «Під час вагітності було відчуття, що до мене ставляться як до машини з продукування нових людей, а людину особисто в мені не бачать»
Перетворювати світ довкола себе
Громадською роботою почала займатися з відчаю, певно. Залишившись сама із малюком на руках, без даху над головою, без заощаджень, повернулася у рідний Ніжин (Чернігівщина). Це місто я лишила на четвертому курсі університету, вступивши в магістратуру до Інституту філології КНУ ім. Т.Шевченка. Приїхала вже в інше місто: друзі пороз’їжджалися, і я відчувала себе в комунікаційній колбі, в ізоляції від того мистецького простору, до динаміки якого звикла. Катастрофічно не вистачало творчого середовища, тому я вирішила займатися проектами, які були б мені близькі й водночас приносили користь іншим. Це були просвітницькі івенти для соціально уразливих категорій, талановитих дітей та просто усіх, кому цікава книжка. Згодом з командою однодумців ми створили фестиваль «Литаври», який охоплює шість міст Чернігівщини. Цей проект має просвітницьку мету – ознайомити із літературою і мистецтвом України і зарубіжжя.
Важливо навчитися розрізняти волонтерські проекти і професію
Починала свою творчість як поетка, але згодом з’явилося бажання спробувати писати в інших жанрах. Люблю вчитися новому, тому мені завжди цікаво спробувати писати в іншому жанрі. Коли працюєш у громадській сфері, тебе починають сприймати як «вічного волонтера», який усе має робити задарма. Люди мають змінити своє ставлення до літератора.
Маємо переформатувати ставлення до письменника
Люди, які бачать, що ти робиш багато на добровільних началах, намагаються із цього скористатися і запрошують тебе попрацювати у них безкоштовно. Може, тому що у переліку професій «письменника» нема?! Це доволі затратна за часом і виснажлива емоційно діяльність. Якщо ми хочемо ростити свідоме покоління, маємо переформатувати ставлення до письменника і книги в цілому. І це необхідно починати з педагогів. Коли мені кажуть, мовляв, а навіщо купувати книжку, її ж можна взяти у бібліотеці, я запитую про те, як ви плануєте прищепити дитині повагу до книжки?
Книга – це гарний подарунок
Синові купую (крім інших подарунків) книжку на свято – на Різдво, День народження, аби він розумів, що книга – це цінна річ, гарний подарунок. Це виховний момент, який важливо усвідомити. Книга як подарунок вчить дітей поважати духовні цінності. У мене був культурний шок, коли в одному із приватних київських ліцеїв я почула від десятирічної дитини, що «будуть гроші – буде все: і любов і здоров’я!». Коли дитині про це говорять батьки, звісно, книжок така дитина не читатиме, і вимірюватиме світ кількістю купюр. Навіть у нашому прагматичному світі є розуміння, що любов, дружба, доброта – не мають ціни, вони не продаються, тому й купити їх не можна. Базові речі, які дозволяють не самознищитися цивілізації, – це загальнолюдські цінності, а не гроші.
Мої проекти… благодійні, які несуть зміни
Крім роботи у громадському секторі культури я залишаюся мисткинею. Ніколи не мислила як підприємець, не шукала межу між бізнесом та культурними проектами, хоча мене до цього спонукали. Мої проекти не є прибутковими чи самоокупними – благодійні, які несуть зміни.
Журналістика
За рівнем свободи слова можна визначити рівень зрілості та моральності влади. Журналіст мусить бути вільним і ситим, аби професійно не деградувати.
Сміливість бути собою
У стосунках для мене важлива свобода. Не та, коли ти не несеш відповідальності перед людиною… Навпаки, свобода – це в першу чергу відповідальність. Це сміливість бути собою, не боятися пливти проти течії, мати свою думку, відвойовувати свою позицію і вміти приймати позицію іншого.
Любов
З дитинства мама мене виховувала так, щоб я завжди була фінансово незалежною від чоловіка, щоб я мала професію, власну справу, яка мене триматиме на цьому світі. З цим розумінням я формувалася як особистість. Я ніколи не обирала чоловіків, які б могли мене забезпечувати. Не скажу, що погано, коли чоловік утримує родину. Це прекрасно, і є жінки, які це вважають за норму. Це їхні установки в житті. Це не означає, що я ненавиджу чоловіків, які вміють заробляти гроші. Шаную таких людей – і чоловіків, і жінок. Просто в моєму житті гроші завжди були на другому місці, а на першому – любов як свобода.
Під час вагітності у мене було відчуття, що до мене ставляться як до машини з продукування нових людей, а людину особисто в мені не бачать. У нашому суспільстві формуються думки за принципом маятника – з однієї крайності до іншої, або ти маєш себе принести в жертву заради материнства, або ти маєш робити кар’єру і не народжувати. Три лікарі мені на початку вагітності радили зробити аборт, бо в мене були погані аналізи. Я довго шукала лікаря, який би підтримав мене. Тепер у мене є син, якого я могла б не мати.
Свобода вибору
Людині дається свобода вибору – і це не тільки можливість відчувати себе зрілою людиною, яка несе відповідальність за своє життя, це просто можливість не задихатися від рамок, у які часто самі себе заганяють люди.
Розповідь слухав і записав письменник, журналіст Віктор Татарин
