А чи знаєте Ви, чим природник відрізняється від еколога (підказка: загальністю поняття)? Ми теж цього не знали, допоки не мали честь зустрітися із гостем цього інтерв’ю. Читайте розмову про головне разом з Тарасом Бебешком – природником, софістом і співзасновником «Foundation For Future» та Інституту Людства.
Тарасе, останнім часом все частіше можна почути поняття «екологічна етика». Скажіть, у чому полягає його сутність?
Екологічна етика – це комплекс морально-етичних засад у стосунках Людини та Природи. Раніше ми відкидали його існування і розглядали етику виключно як поняття у системі стосунків Людини до Людини, а от стосунки Людини до Людини щодо Природи та Людини до Природи безпосередньо почали з’являтись у публікаціях тільки нещодавно. Розумієте, Природу не можна розглядати лише як ресурс, оскільки вона може діяти самостійно, незалежно від Людини, відтак має якусь власну волю, відмінну від людської.
Відколи почалося глобальне потепління, темам екології та природи почали приділяти значно більше уваги ніж раніше. На Вашу думку, що відбувається з планетою зараз і куди ми рухаємося?
Наразі відбувається багато кардинальних змін, обумовлених низкою факторів, зокрема, антропогенними (діяльністю людей). Вони траплялись із Землею вже багато разів: людина утворилася як результат цих змін. Особливістю саме цього моменту є те, що відбувається накладання: змінюється не лише природа, а й правила соціального. Нині відбуваються активні пошуки нової системи організації цього суспільного режиму. COVID-19 – одна з таких історій.
Що можете сказати про зміну клімату? Що слід очікувати українцям за прогнозами фахових експертів сфери природництва?
Скажімо так, найбільша проблема, котра вже є в Україні у зв’язку зі зміною клімату – вода. Я не втомлююся про це казати: вода – це базовий ресурс XXI століття. Не нафта, не газ, а вода. На превеликий жаль, не зважаючи на кількість своїх річок, Україна належить до категорії країн з ризикованим водопостачанням. 90% запасів прісної води в Україні є не питними, а решта – це те, що раніше називалося технічна вода: забруднена, засолена і потребує додаткового очищення.
Крім того, у нас величезна проблема з порушенням і накопиченням стоків. Три величезні біди спіткали Україну, позбавивши її великої кількості питної води. Перша – меліорація на Північній Україні з осушенням боліт, друга – будівництво Дніпровського і Бузького каскадів із зупиненням течії, а третє – вирубування корінних лісів. Найяскравішим прикладом чого є ліси Карпат. А також сюди належить спроба бездумного використання води. Ми її просто, витрачали абияк.
Чи є у нас експерти у цій сфері, які можуть дати аналітику і взяти на себе відповідальність за воду?
Аналітика є, дякувати Богу. Але тут ми маємо знову перейти до соціально-політичного питання. У нас природу як ресурс завжди сприймали вторинним чином. Здебільшого навіть керівництво Мінприроди назначають за принципом решти – от кому місця не знайшли, хай буде Міністром. До того ж, у нас стосунки з природою були односторонні і всі природозахисні дії трактувалися як видаткові, себто стаття видатків. Крапка. Ресурси йдуть за іншим відомством, а от на охорону природи – видатки, а грошей нема, грошей не дамо. Якщо ви звернете увагу, взагалі 2020 рік у нас особливо показовий: у новому бюджеті зняли всі видатки на охорону навколишнього середовища із загального фонду.
Власне, експерти, нове Міністерство, Держекоінспекція і Державне агентство водних ресурсів мали б консолідуватися і, напевно, виробити стратегію щодо води в Україні. Чи існує така стратегія наразі?
По-перше, у нас стратегії сприймають не так, як вони є направду. Стратегіями здебільшого називають якісь програми чи плани. По-друге, їх клепають у величезній кількості, аби вони стояли красиво на поличці та можна було б показати от яку колосальну книжечку я маю. Стратегія – це зовсім про інше. Вона не повинна мати чисельні показники та часові межі. Стратегія – це загальний напрямок, за який абсолютно конкретні люди несуть відповідальність, і не за посадовою, скажімо, ознакою, а в ідеалі стратеги. У нас, на превеликий жаль, стратегів нема. Якщо науковці чи експерти готують документи під назвою «стратегія», ніхто з влади або чиновників не сприймає їх як власну стратегію. Або інший варіант, котрий не менш поширений – копіпейст: «Ми маємо інтегруватися з європейською стратегією, і буде нам щастя».
Для нас тема води дуже актуальна, оскільки ми маємо безпосереднє відношення до глобальної ініціативи «Озеленення України». Скажіть, висаджуючи ці дерева, чи можемо ми збільшити рівень надходження води? Які ще чинники на це впливають?
Так, відновлення карпатських лісів було б величезною допомогою. До речі, це також частково допомогло б розв’язати питання повені. Наступний крок – болота. Багато річок в Україні беруть свій початок на Поліссі у болотах. Відновлення поліських боліт як величезна транскордонна (Білорусь, Польща) програма – це важливий чинник для України. Бо болото є природним фільтрувальником, де зростає біорізноманіття. Також, це культурний чинник.
Узагалі, найболючіше питання – енергостратегія країни. Зараз у нас Дніпровський та інші каскади використовують до певної міри для балансу, а не генерації. У нас великий дефіцит маневрових потужностей, через який планують будівництво нових гідроакумулювальних станцій (ГАЕС). Для Дніпра це не добре. Для людей, зрештою, теж… Існує багато технологій, що зможуть організувати маневрові потужності інакшим чином, не через будівництво нових ТЕЦ і ГАЕС. Необхідно відновити хоча б частково природний водотік по Дніпру. Наприклад, Канівське море дуже обміліло останнім часом.
