Як почати життя з нуля в іншій країні, коли під ногами немає твердого ґрунту, а єдиною опорою залишається танець? Олена Божко не просто переїхала до Норвегії, а наважилася відкрити там український осередок у свій день народження. В щирому інтерв’ю для глянцю Business Woman, вона розповіла про боротьбу з мовним бар’єром, страх змінити професію та магію руху, яка звільняє тіло від пережитих емоцій.
Сьогодні у Вас одразу дві події — день народження і відкриття студії. Якщо дивитися символічно, що саме у Вашому житті починається сьогодні?
— Для мене починається пошук оточення. Людей, які знайдуть користь і задоволення в моїх заняттях. Я ніби вийшла і сказала: «Люди ау… Я є. І я можу подарувати вам радість руху». І наразі чекаю, кому з українців моя діяльність буде потрібна і цікава.
Коли Ви вперше відчули, що танець — це не просто хобі, а частина Вашої особистості?
— Я завжди це просто знала. Навіть ніколи не дивилась в інший бік.
Після вимушеного переїзду до Норвегії багато людей втрачають відчуття ґрунту під ногами. Чи допоміг Вам танець пережити цей період?
— А я досі це не пережила. У мене купа сумнівів і нервозних моментів. Я така сама переселенка, як і всі. Просто беру сміливість довіритись всесвіту і людям, які оточують. Студія — це крок навмання… Без ґрунту під ногами.
Що було найважчим не як для викладачки танців, а як для людини, яка починала життя з нуля в іншій країні?
— Найважче було не піддатись спокусі змінити професію. В Норвегії не так багато танцювальних студій, а мовний бар’єр накладав великий відбиток. Буденні справи, вивчення мови — це забирало купу енергії, і здавалося, що для танцю місця не залишається. Але я помилялась.
Чи відрізняються діти і дорослі учні в Норвегії від українських? Що Вас найбільше здивувало?
— Діти однакові всюди — хочуть радості, уваги, любові. Дорослі також на заняттях не відрізняються. Танець — це однакова мова для всіх. Норвезькі люди дуже чуйні! Вони врівноважені, структуровані і планують заздалегідь. На будь-яку ситуацію перше, що кажуть: «Ikke stress!!!» — «Не хвилюйтесь!». Я потрапила в підтримуюче середовище і вдячна за це.
Чому, на Вашу думку, людям взагалі потрібен танець?
— Тут можна говорити годинами. Якщо коротко: всі емоції, які ми проживаємо, наше тіло запам’ятовує фізично. Якщо не вигружати їх через рух, тіло накопичує затиски, що можуть перейти в хвороби. Танцюючи, ми звільняємо місце для нових емоцій. Це енергетичний обмін завдяки руху.
Можна сказати, що студія — це не лише про танці, а й про маленький український простір у Норвегії?
— Саме так. Українці важко інтегруються, і в танцювальних студіях Норвегії мало українців. Але норвезька спільнота відкрита. Створивши український осередок, нам буде легше інтегруватися і об’єднуватися.
Якби танець міг розповісти Вашу історію без слів — яким би він був?
— Це м’який танець балерини, який виглядає дуже легко, але всередині багато сили і натхнення.
Що б Ви сьогодні сказали собі тій, яка тільки приїхала до Норвегії і ще не знала, що зможе відкрити власну студію?
— Мабуть підтримуючих обіймів було б достатньо… Без зайвих слів.
Що Ви бажаєте собі і всім українкам, які будують життя заново в різних країнах?
— Легкості, радості, спокою і, звичайно, миру. І головне — рухатися вперед, досягати, не боятися і втілювати мрії у життя.
На відкритті студії багато жінок і дітей залюбки рухалися разом з Оленою Божко, створюючи атмосферу радості та натхнення. Її історія — приклад того, як українці за кордоном відкривають бізнес, будують своє життя і створюють простори, де можна відчувати себе щасливим і рухатися вперед.
Читайте також: У серці Самбір: реліквія Святий Валентин, що понад 260 років береже кохання
Фото: з архіву Олени Божко