Валерія Бутко про сильних жінок, гендерну рівність, жіночу самореалізацію та використання фемінітивів
Пам’ятаєте одну відому стару пісню Бейонсе, лейтмотивом якої було, скажемо так, жіноче лідерство? «Who run the world? Girls!» — і це вже давно відомий факт. Сьогодні жінки нарівні користуються з чоловіками політичними, економічними, соціальними та іншими правами. І часи, коли жінкам доводилося їх виборювати ці права, здається, вже давно минули. Але ви пам’ятаєте фразу: «за кожним успішним чоловіком стоїть любляча жінка»? Так, це чудово. Але ж хто стоїть за успішною жінкою? Як їй довести власну спроможність? Як їй вийти з тіні чоловіка? Це питання хвилювало жінок більше 100 років тому та продовжує хвилювати й до сих пір.
Пропоную повернутися в ті часи, коли проголосувати жінкам на виборах було чимось дивовижним та нереальним. Чи чули ви колись про суфражисток, які виступали проти економічної та політичної дискримінації жінок та діяли наприкінці ХІХ – початку ХХ століття? Завдяки ним, в Австралії та Новій Зеландії, а згодом і в ряді європейських країн, у Російській імперії в тому числі, жінки отримали право голосу. Ця подія дала поштовх для подальшого розвитку жіночих прав та свобод, допомогла жінкам зрівнятися у правах із чоловіками. Завдяки суфражисткам жінки не лише отримали право обиратися, але й бути обраними.
Світова історія має багато різних прикладів самореалізації жінок та створення впевненої та успішної кар’єри, навіть у політиці. Наприклад, Маргарет Тетчер, яка стала першою жінкою на посаді Прем’єр-міністра Великобританії. За свій сильний характер вона отримала звання «залізної леді».
Звичайно, жінки реалізовуються по-різному та у сферах власних інтересів. І, мабуть, кожна з нас має власний приклад для натхнення. Хтось вирішує бути співачками і стають ідолами та символами епох, письменницями чи політикинями. Можливо, для когось це буде Принцеса Діана, яка хоч і не стала королевою Великобританії, але стала «королевою людських сердець», створила низку благодійних фондів по всьому світу та допомагала тим, хто цього потребував. Вона затьмарила масштабом своєї особистості особистість її чоловіка, Принца Чарльза, ще на весіллі.
До чого я навела ці приклади? Це жінки, які рухалися до своїх цілей, не зважаючи на осуд чи критику, вони продовжували робити свою справу, робили те, що ім подобається. Історично так склалося, що жінка «повинна бути берегинею сімейного вогнища», «варити борщ на кухні, чекаючи чоловіка з роботи» чи взагалі: «її день — це 8 березня». Це, звісно, чудово, але не обов’язково. Жінка може обрати і сферу своєї діяльності, професійно розвиватися та приділяти час для своїх хобі.
Жінки можуть працювати в бажаних сферах та вміють досягати успіху в усьому, чим вони займаються. Жінка на посаді голови міста чи президентки держави — це нормально і це така ж реальність, як і на посаді бухгалтерки чи якоїсь іншої офісної працівниці. Але не можна забувати про те, що жінки та чоловіки мають рівні права та можливості в нашій країні, а цьому безумовно сприяють фемінітиви та гендерні квоти.
Але варто зазначити, що багато жінок в Україні ставали успішними задовго до введення гендерних квот. Цьому є безліч прикладів та підтверджень, найяскравішими з яких є Наталія Вітренко та Юлія Тимошенко. Однак більшість жінок не наважувалися зробити крок у подальшому особистому розвитку або розвитку своєї кар’єри на вищих посадах. Або їм просто цього не давали зробити. Сьогодні 20% від складу українського парламенту — це жінки. Попередній склад, своєю чергою, налічував 12%. Найменшою за кількістю депутаток була Верховна Рада першого скликання і становила лише 2,5%.
Про що це говорить? Передусім про те, що жінки прагнуть до змін та можуть позмагатися з чоловіками і в інтелектуальному розвитку, і професійних якостях. Новий Виборчий кодекс встановлює гендерну квоту 40% для жінок, а в кожній п’ятірці у виборчому списку мають бути жінки. Завдяки чому представництво жінок у місцевих радах кількість жінок виросла вдвічі — з 20 до понад 40%. Що, в свою чергу, означає, що жінки можуть та хочуть реалізовувати власні права та свободи. Тільки їм потрібна підтримка
А як щодо Кабінету Міністрів? Тут гендерний баланс відсутній. Ба більше, в перших двох урядах України було лише по одній жінці, а у наступних двох жінки були відсутні взагалі. Найбільш гендерно збалансованим урядом був уряд Володимира Гройсмана: він налічував 6 жінок-міністрів серед 26 міністерських посад загалом.
На початку я згадувала про Маргарет Тетчер та інших сильних жінок, які закарбували свої імена в історії діями, вчинками, думками. Ці приклади розумних, успішних та освічених жінок мусять надихнути інших не боятися працювати та розвиватися. Усі успіхи, яких ми можемо досягти — це результат роботи над собою.
Фемінітиви та гендерні квоти — це щось нове та незвичне для нас. І я сама ще не звикла до використання фемінитивів. Втім якщо ці тенденції в суспільстві допоможуть забезпечити рівні права та можливості для жінок та чоловіків у нашому суспільстві, викоренити прорадянські та дискримінаційні настрої з суспільства, тоді я підтримую.
Завершити хочу фразою Камали Гарріс, яка незабаром стане першою віце-президенткою США: «Кожна дівчинка, яка зараз нас бачить, бачить, що наша країна — це країна, в якій можливо все». І я також в це вірю. Вірю, що ці слова можуть звучати і в Україні, виключно в позитивному сенсі. А ще я переконана, що жінок, які віритимуть в себе та досягатимуть своїх цілей, у нашій країні ставатиме все більше.
