Вона залишила сцену, до якої йшла роками. Залишила країну, де її знали, любили й чекали. Але навіть після вимушеного переїзду до Норвегії Skarlet не дозволила собі зникнути. Навпаки — саме там, далеко від дому, народилася нова історія її музики.
Сьогодні вона створює англомовні композиції, працює над піснями норвезькою мовою та разом із Nordlys Band відкриває українське звучання європейській аудиторії. У її голосі — ніжність, сила й та сама внутрішня правда, яку неможливо зіграти.
Ексклюзивно для читачів Міжнародного глянцю Business Woman ми поговорили зі Євгенією Скарлет про страх починати все з нуля, людей, які змінюють долю, і про те, чому справжня музика завжди народжується із пережитого.
— Ви опинилися у Норвегії через війну. Наскільки складним для вас був період адаптації саме як для артистки?
— Це був момент, коли мені довелося буквально народитися заново. Не просто як людині — як артистці.
Ти приїжджаєш у країну, де ніхто не знає твоєї історії, твоїх концертів, твого шляху. І в якийсь момент розумієш: усе потрібно починати з чистого аркуша.
Але саме тоді я вперше чесно запитала себе: хто я без минулого досвіду, без звичних сцен і без людей, які давно тебе знають? І, мабуть, саме там почався мій справжній творчий ріст.
Я зрозуміла, що не можу просто перенести українську сцену в Норвегію. Тут інший глядач, інша енергетика, інше сприйняття музики. Норвежцям дуже важливо розуміти зміст пісні, тому я почала створювати англомовну програму.
Навіть сценічний стиль змінився. Мені захотілося більшої глибини, природності, внутрішнього світла. Не бути «гучною» — а бути справжньою.
— Чи був страх, що доведеться повністю починати кар’єру з нуля?
— Найстрашніше — це не почати з нуля. Найстрашніше — повірити, що все, що було до цього, більше не має значення.
Спочатку ти живеш відчуттям тимчасовості. Думаєш: ще трохи — і життя повернеться назад. Але потім приходить усвідомлення, що твоє минуле життя залишилося вдома.
Було боляче. Дуже.
Але саме тоді я зрозуміла річ, яка змінила мене: справжній артист — це не кількість концертів чи популярність. Це готовність кожного разу знову доводити світові, хто ти є.
І в якийсь момент я перестала сприймати це як втрату. Я почала сприймати це як шанс.
— Що допомогло вам не втратити себе у новій країні?
— Люди. Абсолютно точно — люди.
Я неймовірно вдячна всім, хто з’явився в моєму житті саме в цей період. Бо іноді одна людина може повернути тобі віру в себе сильніше, ніж роки успіху.
Я взагалі дуже вірю в доленосні зустрічі. Хтось приходить, щоб підтримати тебе. Хтось — щоб змінити твоє життя. А хтось — щоб нагадати тобі, ким ти є насправді.
І ще дуже допомогла відкритість. Коли ти не закриваєшся у своєму болю, а продовжуєш знайомитися, створювати, пропонувати ідеї — життя починає відкривати нові двері.
— Як з’явився Nordlys Band?
— Це найкрасивіше «випадково» у моєму житті.
Усе почалося з простого повідомлення у чаті будинку. Я шукала гітариста, щоб зіграти кілька пісень дітям на святі Святого Миколая.
Так я познайомилася з Андрієм.
Потім у моєму житті з’явився Руслан, який давно жив у Норвегії. Саме він допомагав адаптувати англомовні тексти й запропонував назву Nordlys — «Північне сяйво».
А ще трохи пізніше знайома познайомила мене з неймовірною музичною родиною — Антоніною та Сергієм.
І вже згодом до нашої команди приєдналися музиканти: Олександр Дідковський (перкусія і барабани) та Сергій Дяченко.
І знаєте, одного дня я просто озирнулася й зрозуміла: поруч уже стоїть справжній гурт. Живий. Справжній. Свій.
Мабуть, саме так і народжуються найщиріші музичні історії.
— Наскільки складно сьогодні українському артисту інтегруватися у європейський музичний простір?
— Інтерес до української музики зараз величезний. Але цього вже недостатньо.
Якщо ти хочеш бути почутим у Європі — потрібно говорити зі світом однією мовою. Не лише буквально, а й емоційно, культурно, музично.
Саме тому ми створюємо англомовні композиції й уже працюємо над піснями норвезькою мовою.
Але водночас для мене дуже важливо не втратити українську душу в музиці.
Читайте також: Сила жіночого лідерства: у Празі відбувся масштабний форум «Жінка може все»
Фото: з архіву героїні