Клубні зібрання існували і в античному світі, але звичні для нас клуби походять з Великобританії. І вони відіграють вагому роль у житті своєї Батьківщини дотепер.
Власне, і слово “club” – англійське. Достеменно невідомо, чи походить воно від дієслова, що означає «збиратись докупи», чи від «скидатись разом на витрати». Але варто зазначити, що обидві речі — зібрання людей та спільнокошт — притаманні й сучасним клубам.
У часи Шекспіра люди збирались, щоб поспілкуватись, повечеряти чи просто випити разом. Через це чимало англійських клубів названі на честь закладів, де регулярно збирались їх учасники.
Наприклад, перші учасники найдавнішого з клубів Лондону, White’s, зустрічались у закладі, де подавали какао — Mrs. White’s Chocolate House. Заснований в 1693 році, він існує і понині, але з 1778 року має власну будівлю для зустрічей. White’s вважається аристократичним клубом, який політично афілійований з консервативним напрямком.
Політика історично була надзвичайно важливою частиною клубної культури. Чим більш публічною ставала політика у британському суспільстві, тим більше активних джентльменів збирались в клуби за світоглядними вподобаннями, або, як би сказали зараз, ідеологічними.
Власне, клуби тоді існували тільки для джентльменів. Ці обмеження існують і зараз, на жаль. Наприклад, у 2008 році майбутній (на той момент) прем’єр-міністр Девід Камерон зупинив членство у White’s через незгоду з політикою закладу, яка не допускала в його стіни жінок.
Три найстаріші клуби Великобританії до цих пір тримають «оборону» від жіноцтва. Треба сказати, що така політика стала причиною появи суто жіночих клубів.
Наприклад, одним з найстаріших є University Women’s Club, заснований в 1883 році.
Так, клубна культура Великобританії починалась як закриті від публічного ока приватні джентльменські клуби: аристократичні, письменницькі, мистецькі, політичні тощо. Але надалі вона пішла далі в суспільство — з 18-19 століття почали створюватись клуби за різноманітними інтересами у різних верствах населення.
Скільки зараз в Сполученому Королівстві таких зібрань?
Цього достеменно не знає ніхто, тому що їх безліч. Зустрічав оцінку, що тільки організацій з кількістю діючих членів понад 1 тис. осіб в країні більше, ніж 8 тис.
Чверть населення країни є членами професійних об’єднань, таких як профспілки. А в 1996 році дослідження показували, що середньостатистичний громадянин входить до шести членських організацій. Тому для британців різноманітні зібрання є звичним і зрозумілим явищем.
До речі, Федерація малого бізнесу Великобританії теж вважається клубом. Звичайно, що до найбільш популярних інтересів людей належить бізнес. Але у Великобританії поняття «бізнес-клуб» дещо ширше. Здебільшого це бізнес-асоціації. Коли читаєш, чим займаються клуби — тематичними зустрічами, круглими столами, нетворкінгом, обговоренням стратегій та професійним зростанням — ловиш себе на думці: «Так і ми те саме робимо». Але оскільки сама культура клубів налічує декілька століть, то в англійців бізнес-клубами називають і коворкінг-простір.
Найстарішим бізнес-клубом Великобританії є Institute of Directors (IoD), заснований в 1903 році. І так, він існує та активно працює і зараз. Членом клубу можуть бути тільки керівники бізнесів. До речі, корона оцінила важливість такого клубу та в 1906 році видала йому Королівську хартію. Документ надає Інституту Директорів право на встановлення стандартів для керівників підприємств у всій країні та їх підтримку. Клуб пропонує доступ до ділової інформації, навчання, професійну експертизу та корисні контакти. У дусі часу, клуб нещодавно відкрив і робочі простори.
Серед напрямків діяльності Institute of Directors є і лобізм. Його мета — забезпечити врахування поглядів членів клубу при перегляді урядом політики або законодавства. І, в принципі, уряду є з чи рахуватись — до Інституту Директорів входять 25 тисяч членів.
Можу відмітити Supper Club, заснований в 2003 році. Їх специфіка — вони залучають вже успішних молодих підприємців, які шукають подальшого розвитку.
Supper Club відкриває їм доступ до знань та допомагає отримати ідеї та натхнення від однодумців. Важливо, щоб твій бізнес вже міцно став на ноги — до клубу не приймуть, якщо оборот компанії менший за 1 млн. фунтів стерлінгів. Перевірка кандидатів теж дуже ретельна. Крім івентів, де учасники розглядають кейси різних компаній, обговорюють соціальні проблеми чи просто збираються разом на відпочинок, вони мають і окремі групи по інтересам.
Треба сказати й про «спільнокошт». Діяльність клубів фінансується внесками їх членів. Суми можуть бути різними — від 100-150 фунтів на рік до декількох тисяч. П’ять років тому вступ до IoD коштував 220 фунтів, а щорічний внесок — 385.
Більшість закритих клубів взагалі не афішують вартість членства. Потрапити до них не просто, і справа не у грошах — потрібні рекомендації інших членів клубу. Тому, звісно, важко потрапити в клуб, членами яких є Принц Чарльз, парламентарі та знаменитості.
За фактами про недоступність клубів, за байками про дозвілля чи те, як один лорд виграв якесь карколомне парі, можна пропустити, мабуть, найголовніше — для чого британцям, в тому числі й підприємцям, клуби? Я думаю, що йдеться не просто про «вбивання часу».
Люди є соціальними істотами. Нам важливо обмінюватись інформацією, щоб збагачувати свій світогляд і знаходити нові ідеї та можливості. Нам важливо відчувати себе в групі однодумців і отримувати, таким чином, енергію для розвитку.
Значення такої взаємодії важко оцінити. Наприклад, ми не можемо сказати, наскільки суттєвий внесок у формування Адама Сміта як економіста та мислителя зробив единбурзький Poker Club. Скільки ідей виникли в Черчилля після відвідин Boodle’s? Але судячи з того, що більшість відомих британців минулого і сьогодення є членами одного або декількох клубів, вони бачать в них велику користь для себе і для країни.
В Україні клубний рух розвивається, при чому я бачу подібності до англійського. В CEO Club Ukraine процедура отримання членства теж передбачає рекомендації інших учасників клубу. Ми так само проводимо абсолютно різні події — від серйозних обговорень макроекономіки та активної участі в проєкті Озеленення України до дозвілля. І ми маємо тематичні групи, де учасники збираються за інтересами — інвестиційний клуб, філософський клуб, наприклад.
Це приємні порівняння, але в Україні клубів, в тому числі бізнесових, поки що замало. Або вони націлені тільки на спілкування учасників. Тому я прагну, щоб в Україні в цілому розвивалась клубна культура, створюючи майданчики для появи нових ідей і трансформацій — як в політиці, так і в бізнесі.
У 2021 відмічатимемо десятиліття клубу, і за цей час ми переконались, що він став територією довіри та підтримки один для одного. Завдяки цьому учасники й розвивають власний бізнес та отримують в клубі цінний досвід взаємодії в соціальних проєктах.
