Альона Остапчук та Наталя Рукавчук — дві українки, шляхи яких за різних обставин перетнулися в Грузії і призвели до створення спільного бізнесу.
Альона Остапчук перебралася на батьківщину чоловіка-грузина чотири роки тому. Тоді ми й познайомилися з нею. Швидка, енергійна, кмітлива, завзята — ось епітети, якими відразу ж можна нагородити цю молоду пані.
Наталя Рукавчук — українка, яку виплеснула на грузинську землю хвиля війни. Правда, не з рідного Миколаєва, не з самої України, звідки вже мільйони людей пішли в світ рятуватися від російської агресії. Наталя разом з двома дітками рятувалася з Росії, де проживала, вийшовши заміж.
Адаптація в Грузії для Альони пройшла дуже швидко й доволі комфортно. «Була неймовірна підтримка друзів і родичів, я була вражена теплотою, гостинністю грузинів. Звісно, відчувалося нерозуміння деяких традицій, звикання до ритму життя та рівня сервісу, але це питання особистого сприйняття. Я була налаштована на життя в Грузії і, якщо любити людей, бути щирою, сіяти добро, то й у відповідь отримаєш підтримку», — говорить вона про вже минулий період.
Для Наталі ж період адаптації ще в процесі, хоча її перші враження аналогічні. Що ж об’єднало дівчат на чужині? Тепер вони мають спільний бізнес. Виник він не випадково.
Альона останні півтора роки мріяла про кондитерський центр в Грузії, де б не тільки готувалися різні смаколики, а й відбувалося навчання: майстер-класи, кондитерські курси. Але друзі й чоловік запропонували відкрити кафе в бізнес-центрі (тут стояло питання віри й довіри). Ось так і стала ресторатором. Наразі кафе «Menza» обслуговує щодня приблизно 200 гостей. Альона наполягає саме на слові «гостей», бо і сама, і її команда вже встигли зблизитися з багатьма постійними відвідувачами, вивчити їх уподобання. Співробітники знають, кому з постійних гостей дві ложки цукру, кому — чотири, а кому — жодної, хто має алергію на певні продукти тощо.
Господарка вважає, що вияв людяності, уваги й уважності — один з чинників покращення сервісу. Тому кафе набуває популярності, хоча відкрилося лише у квітні. Альоні неймовірними зусиллями вдалося відкрити його в період, коли кожним нервом відчувався біль за Україну. Тут спрацьовувала відповідальність перед людьми за взяті зобов’язання. Це змушувало діяти і водночас рятувало від страшенної тривоги за рідних: маму, батька, сестру з племінником, які перебували між Ірпенем та Бучею. Її відчай і відчайдушність спонукали навіть нишком з однодумцями їхати до Неньки, але здоровий глузд вивів на волонтерство. Збирати потоки гуманітарної допомоги, сортувати, пакувати, класифікувати медичні засоби, налагоджувати порушену логістику… Це все реалізовувалося Альоною в багатонаціональній команді людей, що забули про власне заради спільної справи й потреби. На питання: «Як же впоралася з відкриттям “Menza” у вирі таких подій?» відповіла просто: «З Божою поміччю. Досі не знаю, як».
У Наталі ж все було з точністю навпаки. До війни мала успішне сімейне кафе в Саратові. Працювала, займалася улюбленою справою. Потребу зберігати свою українську ментальність вгамовувала збираючи близьких та друзів на свята, де співали пісень, знайомилися з традиціями. Наприклад, люди, які до того поняття не мали про українські різдвяні звичаї, залюбки вчили колядки, щедрівки… З початком війни закрила кафе, бо «всі осатаніли, навіть сина в школі цькували вчителі й директор». Тому згодом опинилася у знайомих в Грузії. Тут вирішила продовжити кондитерську справу, зокрема випікати «Київський торт». Ніби й партнери з’явилися, але якось кволо-повільно просувалися справи (є тут у нас така специфіка грузинського бізнесу). І тут сталося знайомство з Альоною. «Я та людина, яка шукає партнерства. Альона ж має досвід і живе за стилем “бачу ціль, не бачу перешкод”. «Ми на одній хвилі», — посміхаючись, каже Наталя.
Так сталося «RIDNE» —кондитерське виробництво двох українок в Грузії. Його родзинкою наразі є «Київський торт» за авторським рецептом Наталі. Реалізація продукції відбувається через соцмережі. Ефективно спрацьовує форма ведення бізнесу під замовлення, а також співпраця з українськими кафе й ресторанами: Radio café, Fork, Menza, Pan Varenik.
У молодих бізнесменок серйозні наміри: відкрити представництва в усіх регіонах Грузії. Але вони прагнуть не лише добре заробляти. Їх мета — популяризувати Україну, просувати українські бренди, а в знак любові до Грузії розробити ексклюзивний рецепт торту, який би став брендом Тбілісі.
На останнє запитання «Як же діяти нашим вимушеним переселенцям в нових незвичних умовах життя?» Наталя відповіла так: «Іти до людей, допомагати, волонтерити, знайомитися з діаспорою, збільшувати коло знайомств, спілкуватися і слово за словом вималюється справа, яка дасть можливість жити, самореалізовуватися, заробляти в новому соціумі».
До речі, в «Menzi» наразі працевлаштовані вимушені переселенці з Маріуполя, Запоріжжя. Альона, сміючись каже, що всі інші представники багатонаціональної команди вже розуміють українську і гості теж надзвичайно доброзичливо реагують, коли чують нашу солов’їну. Так працює народна дипломатія.
Наостанок хочеться побажати Альоні Остапчук й Наталі Рукавчук розквіту їх кондитерського виробництва «RIDNE», реалізації найсміливіших задумів! А також подякувати за їх громадянську позицію, за патріотизм, за волонтерство, за постійні фінансові пожертви на користь нашій Україні.
Матеріал підготувала Валентина Марджанішвілі
Фото з архіву Альони Остапчук та Наталі Рукавчук