«Я не планувала бізнес у Європі — я просто шукала безпечне місце для батьків»
— каже дизайнерка Ксенія Крамаренко, яка після повномасштабного вторгнення опинилася в Німеччині й офіційно зареєструвала свій бренд там. Її історія — це не класичний кейс успіху в еміграції, а приклад тихої сили, витримки й глибокої вірності собі.
У розмові з нами Ксенія чесно говорить про розрив між країнами, труднощі життя «на дві адреси», бюрократію, біль втрати Криму, а також про емоційність як дизайнерську опору. Її бренд — не етнічний, але дуже український у своїй поетичності, меланхолійності, гідності. Це історія про те, як залишатися собою, навіть коли все навколо змінилося.
Що надихнуло Вас створити власний модний бізнес саме в Німеччині?
Я буду гранично чесною та відкритою: я не планувала відкривати чи реєструвати бізнес у Європі. У мене були зовсім інші плани щодо розвитку — інший вектор, інша географія. Бізнес у Німеччині було відкрито з дуже особистих причин. На самому початку повномасштабного вторгнення мені була терміново потрібна складна операція, і я обрала Німеччину як країну, де могла її пройти. Після операції постало нове, болісне, але важливе питання: де моїм батькам буде безпечніше жити під час війни? Ми з родиною вирішили залишитися саме тут, у Німеччині. Ми почали процес реєстрації і, чесно кажучи, зустріли на своєму шляху чудових місцевих людей, які щиро підтримали нас і значно спростили наше перебування. Через мій статус вимушеної переселенки частина бюрократичних процедур виявилась доступнішою, а сама система — зрозумілою. Тому я не шукала складних або хитрих шляхів. Я не створювала новий бренд з нуля — просто офіційно зареєструвала бізнес, який став природним продовженням моєї економічної діяльності в Україні. Це був логічний і практичний крок у непростих життєвих обставинах.
Як Ваше українське походження вплинуло на Ваш стиль у дизайні?
Я народилася й виросла в Криму — і думаю, що саме це стало основою моєї естетики та світовідчуття. Саме там я вперше відчувала щось глибоко, вперше переживала по-справжньому, вперше створювала щось особисте й значуще. Це місце для мене дуже дороге. Але його забрали — через анексію. Природа Криму, його ландшафти, море, повітря, знайомі простори — усе це закарбувалося в мені на рівні глибокої емоційної пам’яті. І, мабуть, саме тугу за цим місцем я найчастіше підсвідомо вкладаю у свої роботи. Маючи навколо тисячі «океанів» і «морів» — як символів, місць, можливостей — я завжди тужу лише за одним: за своїм дитинством і тим Кримом, у якому виросла. Для мене це особливе місце. Але саме той Крим, який був моїм. З часом усе ускладнилося, і, звісно, не лише туга стала причиною появи OVERTHESEA. Я вірю, що моя емоційність, чутливість, навіть певна наївність, сентиментальність і меланхолійність — це частина мого українського характеру. Ми всі — спадкоємці свого культурного коду. Іноді його важко розпізнати, інодіскладно описати словами, бо він засвоєний разом із першими вдихами. Це дуже об’ємне, філософське питання.
Після школи я обрала архітектуру й почала створювати власну атмосферу — світ фантастичних форм, будівель, міст. Це був мій спосіб мріяти й жити в уяві. З часом ця мова перетворилася на мову дизайну. І я думаю, що OVERTHESEA — це продовження моєї емоційності, спогадів, внутрішніх переживань і чуттєвого бачення світу.
З якими основними викликами Ви зіткнулися як підприємиця за кордоном — як у професійному, так і в особистому плані?
Найбільше випробування для мене — це відсутність відчуття дому. Мовний бар’єр, звісно, присутній, хоча мене рятує добре знання англійської. Але, якщо бути максимально чесною, я живу між двома країнами. Я — не обличчя бренду. Я — людина, яка щодня виконує десятки ролей водночас у своєму бізнесі та багато працює. І налаштувати всі процеси з різних точок світу — надзвичайно складно. Мене часом відверто дратує, що в Німеччині настільки розвинена паперова бюрократія — вона забирає непропорційно багато часу й енергії, викликає внутрішнє виснаження, іноді навіть — апатію. Я знайшла свій спосіб із цим справлятися: виділяю один день на тиждень, коли «здаю себе в оренду» — займаюся тим, що не люблю, але маю зробити.
Окреме й дуже болюче питання — особисте життя. Мій чоловік залишився в Україні, і наша родина фактично розділена на дві країни. Я не знаю, де ми будемо жити в майбутньому і як узагалі пускати коріння, коли не знаєш, де це «потім» і коли воно настане.
Знаєте, більшість людей створює бізнес, виходячи зі свого уявлення про стабільність, про майбутнє, про дім. У мене все навпаки: я ще не живу так, щоб будувати навколо побут і спокій. Усі мої дії спрямовані на розвиток бренду, на можливість творити, працювати, створювати нове. Але думки про особисте — про власне життя, його невизначеність і відсутність опори — іноді справді лякають.
Чим відрізняється ринок моди в Німеччині від українського?
Німецький ринок дуже відрізняється — передусім поведінкою покупців. Я б навіть сказала, що він досить «брутальний»: роками ритейл і великі продавці створювали тут культуру, у якій клієнтів, умовно кажучи, балували. І в результаті іноді покупці не дуже поважають працю продавця/виробника або малого бренду. Але у нас є свої правила — вони чітко прописані на сайті. Ми дотримуємося законів (як це, власне, й прийнято в Німеччині), але при цьому не готові підлаштовуватися під усі звички місцевого покупця. Повинна бути взаємна повага. Якщо є правила — вони працюють в обидві сторони.
Яке значення у Ваших колекціях мають сталість і етичне виробництво?
У OVERTHESEA ми віримо, що створюємо більше, ніж просто моду — ми створюємо інвестиційні речі. Це позачасові вироби, які виходять за межі трендів і сезонів, пропонуючи довговічну якість, емоційну глибину та відчуття присутності. Наші сукні створені так, щоб залишатися актуальними роками — вони не знецінюються зі зміною моди, бо несуть у собі історії, символи, відчуття.
Ми називаємо наших клієнток «русалками» — жінками, що інвестують у відчуття,а не просто в одяг. Їм важливі сенси, глибина, пам’ять і цінність речі не лише на рівні матеріалу, а й на рівні емоції. Саме тому ми дбайливо ставимося до всього процесу — від підбору тканин до умов праці тих, хто створює наші вироби. Я знаю кожну людину, яка причетна до виробництва, і для мене принципово, щоб цей процес був етичним і поважним до всіх учасників.
Наскільки важливо для Вас показувати українську культуру та ідентичність у своїх дизайнерських рішеннях?
OVERTHESEA — це не етнічний бренд у класичному розумінні. Ми не займаємося буквальною інтерпретацією традиційного українського костюма і не працюємо з фольклорними елементами як основою дизайну. Наша естетика — це інше ядро: ми діти моря, подорожей, спогадів і внутрішніх станів. У 2023 році ми випустили колекцію “Інтермеццо”, натхненну однойменним твором Михайла Коцюбинського — з принтами флори України та назвами суконь, що відсилали до образів із тексту. У новелі йдеться про внутрішній стан митця, який втомився від буденності й шукає відновлення через єднання з природою. Мені здалося, що це дуже близько до OVERTHESEA. Складно сказати, наскільки явно клієнтові простежується український флер у наших речах — адже коли ти всередині процесу, важко поглянути на нього ззовні.
Проте я вірю, що українська культура присутня у глибинних речах бренду — у поетичності, чутливості, емоційності, меланхолії, увазі до деталей і внутрішній правдивості. Це не про форму — це про відчуття. І саме воно говорить голосніше за символи.
Які професійні мережі чи ініціативи допомогли Вам у становленні бізнесу в Німеччині?
Я все робила самостійно — з нуля. У мене не було ані знайомств, ані знань про систему. Просто гуглила, читала, ходила в установи, ставила запитання, домовлялася про зустрічі. У моєму регіоні, загалом, дуже приємні й відкриті люди — усі реагували з готовністю допомогти, ділилися порадами, підказували. Це справді підтримувало морально на старті. Сама процедура відкриття бізнесу — не така вже й складна, особливо коли починаєш розуміти систему. Але розвиток — це вже зовсім інше. Це довготривалий процес, де потрібні час, витримка й системність. І ми якраз у цьому процесі зараз — усе ще будуємо.
Думаю, найважливіше — бути відкритою. Чесно говорити, чого ти чекаєш, що можеш зробити, а що — ні. Не створювати ілюзій, не намагатися виглядати всезнаючою. Коли ти щира — це завжди відчувається, і люди, які тобі підходять, це обов’язково помітять.
Я вірю, що найкращі речі, зустрічі й можливості в житті трапляються випадково. У цьому — магія. Але щоб вони відбулися, потрібно бути «на зв’язку» зі світом — у відкритості, у постійному русі, у розмові.
Який момент Ви вважаєте своїм найбільшим професійним досягненням — і чому саме?
Все попереду.
Як реагують німецькі клієнти на Вашу моду? Чи спостерігаєте Ви відмінності у смаках або очікуваннях?
Особливість OVERTHESEA полягає в тому, що ми можемо як підійти, так і не підійти жінці з будь-яким менталітетом чи географією. У нас був позитивний досвід співпраці з німецькими клієнтами — ми це перевірили під час роботи з великим ритейлером. Але смаки всюди різні, і це нормально.
Єдине, що я точно зрозуміла: ми не будемо підлаштовуватись під очікування ринку. OVERTHESEA — не масмаркет. Ми працюємо не для того, щоб бути зручними для всіх, а для того, щоб транслювати власну філософію, створювати речі з глибиною, з настроєм, з внутрішнім світом. Ми шукаємо тих, хто зможе це відчути.
Це як музика: якщо ти кон’юнктурник, то, скоріше за все, ти — без обличчя. А ось твоя інтонація, індивідуальність, особливість — саме вони надають діям сенсу та шарму. Саме так ми й будуємо OVERTHESEA. До того ж, я дуже часто чую від клієнток, що такого рівня якості вони не бачили ні в Європі, ні в Штатах. І це дуже приємно. Ми з самого початку створювали бренд із високими стандартами якості — і вже потім до нього підтягнулася цінова категорія. Не навпаки.
Яку пораду Ви б дали жінкам–мігранткам, які прагнуть заснувати власний бізнес у креативній індустрії?
Не змінюйте своє справжнє «я» проти власної волі. На початку дуже важливо чесно відповісти собі: що для вас важливіше — будувати бізнес як систему чи реалізувати мрію, образ, ідею, яка живе у вашому серці? Особливо якщо йдеться про креативну індустрію — про щось глибоко особисте й емоційне — я не радила б підлаштовуватися під чужі очікування чи стерти свою індивідуальність. Також не варто занурюватися у побут настільки, щоб він поглинав всю вашу енергію. Побут є, йому треба приділяти увагу, але головне — зберігайте фокус на тому, навіщо ви це робите. Саме ця мета стане вашою опорою в моменти сумнівів, виснаження й перевтоми.
Матеріал підготувала Оксана Шоорлеммер
Читайте також: Масові скасування бронювань: кого можуть позбавити відстрочки від мобілізації з 2026 року