Ольга Босак – єдина українка і єдина жінка у Раді директорів норвезької енергетичної компанії AICE Hydro; членкиня Наглядової ради Українсько-Австрійської Асоціації; власниця Olha Bosak Management Consulting; засновниця і волонтерка Фонду Вільна Україна; авторка проєкту «Живи вільно» у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку; Жінка року української енергетики за номінацією «Керівниця року».
Розкажіть, будь ласка, про діяльність волонтерського фонду «Вільна Україна», співзасновницею якого Ви є. Яка його мета? Які цілі ставили перед собою, і що вже взагалі вдалося реалізувати?
Створювати благодійний фонд планувала після того, коли мені виповниться 60 років. А сталося по-іншому: у масштабну волонтерську роботу включилася після того, як мені виповнилося 30. Фонд Вільна Україна (Ukrainian Freedom Fund) ми створили у квітні 2014 року у відповідь на окупацію Росією нашого Криму. Місія полягає у сприянні розвитку вільної, незалежної та демократичної України, де українці та громадяни інших національностей матимуть право безперешкодно об’єднуватися і виражати свою волю у відкритому громадянському суспільстві, вільному від корупції. З самого початку нашої діяльності ми працювати на міжнародному рівні – близько 90% коштів були закордонними. Ми зібрали понад півмільйона доларів. З самого початку вся фінансова діяльність фонду перевірялася аудиторською компанією PricewaterhouseCoopers у відповідності з міжнародними стандартами. Досі з вдячністю згадую про різних людей з різних кутків світу, які щиро долучилися до нашої волонтерської роботи, виявляючи тим самим свою солідарність з Україною.
Розпочали ми свою діяльність з підтримки армії. Коли почали з’являтися поранені – ми одразу ж включилися і в цю роботу. Найбільша кількість поранених у той час була у Дніпропетровській області. Ми фокусувалися на цьому регіоні. Кількість загиблих збільшувалася – ми надавали допомогу і сім’ям загиблих. На День Святого Миколая ми збирали діток у Києві. Паралельно займалися інформаційною кампанією, яку проводили з метою поширення інформації про те, що відбувається в Україні. До різних проектів залучали письменника Юрія Андруховича, лідера групи «Кому вниз» Андрія Середу, телеведучого Юрія Горбунова та інших видатних особистостей. Окрім участі в гуманітарних ініціативах, ми намагалися впливати на зміни у сфері формування оборонної політики України. Фонд «Вільна Україна» реалізовував проекти, що спрямовані на подолання корупції в уряді, зміцнення верховенства права і розбудови демократичних інституцій. Сприяння у створенні Офісу реформ Міністерства оборони України у 2015 році – це також наша робота.
Оглядаючись назад, розумію, що за стабільних сприятливих умов не завжди вдається рухатися й діяти так швидко, як за тих умов, у яких ми тоді опинилися. Критичні моменти можуть підштовхнути до великих справ. Складні умови можуть заставити рухатися з дуже великою швидкістю. Здавалося б, безвихідні ситуації можуть сприяти потужному розвитку як людини, так і суспільства та держави.
На Вашу думку, успіх має більше матеріальну складову, чи духовну? Кого можна назвати успішною людиною? Чи відносите Ви себе до цієї групи?
Успішна людина – це людина, яка реалізовує свій потенціал. У кожного з нас свої таланти. У когось їх більше, у когось менше. Не це має значення. Значення має те, наскільки людині вдається розпізнати й правильно реалізовувати свої власні здібності. Успіх для мене – це більше про духовне, ніж про матеріальне. Так, я у групі успішних. Дуже обережно ставлюся до вибору груп, до цієї групи мені хочеться належати (усміхається).
Щастя — це суб’єктивна категорія для кожного індивіда. Розкрийте поняття, що таке щастя для Вас?
Задоволення – це суб’єктивна категорія, щастя ж – категорія об’єктивна. Щастя – це про справжні щирі глибокі стосунки, а не про технічні штучні корисливі відносини. Щастя – це твоя радість, яку можеш розділити з іншою людиною. Щастя – це гармонія із собою і світом. Щастя – це самореалізація і зростання як особистість. Для щастя всім без винятку потрібна любов.
Ваш кар’єрний шлях на державній службі вражає. Що Вам дав цей досвід? З чого взагалі він складався?
У час Помаранчевої революції, переміщаючись у Львівській міській раді з одного кабінету в інший, подумала собі, що у бюрократичній установі мені б точно не хотілося працювати. Ніколи не кажи ніколи. Кілька місяців потому я стала державним службовцем. Тоді мені було 23 роки. У мене була зібрана валізка на Чикаго: там мені запропонували гарну роботу, планувала рік-два попрацювати у США. З тією валізкою натомість поїхала до Києва. Завдяки активній участі у революції, отримала пропозицію від Президента Віктора Ющенко працювати в Адміністрації Президента України.
Один з найбільших результатів моєї роботи в Адміністрації Президента України – це вплив на впровадження механізмів залучення різних зацікавлених сторін до формування та реалізації державної політики у різних сферах та на різних рівнях.
У 25 років мене призначили на посаду начальника управління міжнародних проектів Національної академії державного управління при Президентові України. Очолюване мною управління, у складі трьох відділів, ініціювало та реалізовувало міжнародні проекти, що сприяли залученню найкращого міжнародного досвіду із проведення реформи публічного управління та запровадження демократичного врядування в Україні. По-особливому корисним для мене був досвід роботи з пані Вірою Нанівською, засновницею Міжнародного центру перспективних досліджень, яка у той час очолювала президентську академію. Саме пані Віра доручила мені здійснювати координацію, з української сторони, неформальних зустрічей-обговорень високопосадовців центральних органів влади України та Європейської комісії щодо питань зовнішнього виміру внутрішнього ринку ЄС. Власне, цей етап розвитку відносин України та ЄС передував підготовці Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. «Якщо б Ви були на війні, то вже були б збиті», – ось так вона вказувала мені на мої промахи чи помилки у роботі.
Що запам’яталося найбільше? Дуже сильний внутрішній спротив із середини старої системи й не достатньо активна участь нашого суспільства у формуванні державної політики та здійсненні контролю влади.
Про що згадую найчастіше? Створила всеукраїнську мережу активних молодих державних службовців. З приємністю згадую про наші зустрічі на всеукраїнських форумах у Львові, Донецьку та Чернівцях, які проводилися у співпраці з німецьким фондом Фрідріха Наумана за Свободу.
Що дав мені цей досвід? Знаєте, коли я почала реалізовувати свої здібності в Адміністрації Президента, то не помітною залишатися було непросто. Якось отримую дзвінок з Київської міської ради: «Колеги з Кабміну кажуть, що Ви – залізна леді. Хотілося б з Вами познайомитися». Якщо й була залізною леді до держслужби, то після неї стала залізною леді, якій море по коліна.
Як Ви вважаєте, що повинно негайно бути реалізованим в Україні для того, щоб зробити її більш приємною для життя?
Кожного разу, коли у Києві знаходжуся біля Золотих воріт, думаю, чи зможемо колись стати такою ж могутньою державою, якою ми були у час правління Ярослава Мудрого. Потенціал нам дозволяє – потрібно захотіти. Всім нам потрібно захотіти зробити Україну більш приємною для життя.
І держава, і суспільство є однаково відповідальними за сьогоднішній стан справ та за подальший розвиток нашої країни. Створення найрізноманітніших об’єднань людей, які не вмонтовуються у стару систему, приносять нові цінності, впроваджують нові стандарти, створюють нові правила, стають новими змінами – це номер один. Зі сторони держави важливе забезпечення прозорості та відкритості діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Зі сторони суспільства важливе здійснення потужнішого громадського контролю за діяльністю влади та активніша участь громадян у прийнятті владою рішень.
