Мерка міста Порт Хоп Олена Ганьківська відома своєю активною діяльністю у розвитку канадського міста, покращення якості життя його мешканців та впровадження інноваційних рішень у міське управління. Пані Олена розказала про те чому вирішила стати мером, як її місто підтримує українців зараз та які виклики стоять на особистому професійному шляху пані Олени.
Вітаю, пані Олено! Як ви вирішили стати мером міста Порт Хоп?
Дуже цікаве питання, адже я ніколи не думала, що буду вступати до політики, хоча за професією я є політологом. Я викладала в університетах більше, як 30 років. На час початку Ковіду я працювала в Австралії, викладала в одному з університетів. Мої батьки жили на той момент в Канаді. Мені не хотілося бути так далеко від своєї родини в той час, адже я розуміла, що батькам буде дуже важко самим. З кожним днем відбувалася ізоляція від суспільства, все закривалося, я розуміла, що можу бути відірвана від моїх батьків, які потребували мого піклування. Я встигла сісти в останній літак з Австралії до Канади. В мене було помешкання в Порт Хоп. Це було швидше як проект на майбутнє, щоб мати свій готель чи здавати подобово для відпочиваючих. Порт Хоп дуже гарне містечко для відпочинку. Коли почався Ковід – це стало найкращим місцем для моїх батьків. В Торонто на той час була величезна загроза заразитися вірусом.
Друга причина – коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми в Порт Хом почали організовувати пункти допомоги новоприбулим українцям. Ми мали 37 родин. Моя громадська робота розпочалася тоді і саме вона наштовхнула мене на думку, що варто мені спробувати себе в ролі людини, яка може допомогти не тільки українцям, які прибули до Порт Хоп, а і внести позитивні зміни в саме місто. Я зможу це зробити тоді, коли буду мати повну владу. Саме так зародилася думка про балотування на посаду мера.
Яка була допомога для українських сімей, які прибули до вашого міста?
Це безкоштовне проживання на 6 місяців, забезпечення продуктами харчування, допомога дітям. Ми зібрали волонтерів, створили список потреб і кожен волонтер брав на себе завдання. Ми всі разом реалізували цю програму.
Я знаю, що у вашій родині ви не перша людина в політиці. Розкажіть про це.
Моя бабуся, Олена Киселевська була дуже активна в жіночому русі. Коли приїхала до Канади, була учасницею СФУЖО (Світова Федерація Українських Жіночих Організацій). Вона видавала книжки, журнали про права жінок та освіту. Моя бабуся була обрана до Польського Сенату в 1923 році і навіть була в Білому Домі в Америці і зустрічалася з віце президентом Америки, різними чиновниками.
Які були найбільші перепони у вас на шляху до посади мера?
Я виросла в цій околиці, адже я була пластункою. Щоліта я була тут, але люди мене не знали. Мої конкуренти жили тут і їх люди знали краще. Мені прийшлося ходити від хати до хати, знайомитися з людьми, доносити їм свою програму, розповідати про себе. Тут проживає майже 18 тисяч населення. Я ходила щодня майже 10 годин і спробувала дійти майже до всіх. Саме це мені дало шанс перемогти. Мені люди говорили, що до них ніхто не приходим. Так я отримала довіру від населення.
Чи було втілено уже проекти, які вам довелося втілити?
Так, ми уже маємо багато реалізовано того, що радили саме люди. Наприклад, я створила Молодіжну організацію Мера Порт Хоп. Саме вони порадили мені впровадити можливість пересуватися містом, адже автобуси ходили дуже рідко. Також за їхньою ініціативою я звернулася до Провінційного уряду за підтримкою відкриття центру для молоді, куди вони можуть прийти за будь-якою допомогою, коли вони мають якусь прикру ситуацію і отримати підтримку перш ніж ця проблема може стати надто серйозною проблемою. До цього часу вони змушені їхати в Торонто чи Пітерборо, якщо мали якісь проблеми такого характеру. Зараз вони все це мають тут. Також це добре місце для гарного проведення часу. Раніше молодь зустрічалася у Волмарті (супермаркет), щоб якось спровадити свій час.
Також ми працюємо над тим, щоб відкрити клініку, куди мешканці можуть звернутися і отримати допомогу негайно (walking clinic). Це важливо, тому що інколи приходиться довго чекати направлення від сімейного лікаря. У великих містах ця практика дуже розповсюджена. Десь через місяць ми уже будемо мати її і у Порт Хоп.
Це тільки частина проектів, над якими ми працюємо. Їх є дуже багато.
Також у вашому місті багато є фестивалів.
Так, ми маємо цілий рік багато різних заходів культурницького напрямку. Маємо найстаріший театр в Канаді, куди приїжджають навіть з Торонто і інших міст. Також плануємо зробити реконструкцію оперного театру. Також ми співпрацюємо з церквами. Перший раз ми зібрали 35 церков, які дуже допомогли українським сім’ям. Зараз продовжуємо їх залучати. Взагалі, я стараюся комунікувати з провінційним урядом, щоб наші програми були втілені в життя. Також ми створили комітети, куди запросили мешканців міста. Вони допомагають нам з ініціативами.
Ви також маєте проекти з українськими містами?
Так, я мала проекти, де їздила по всій Україні. То був проект в напрямку охорони здоров’я. Зараз маємо проект по підписанню Меморандуму по співпраці з містом-побратимом Надвірною. Плануємо в наступному році відвідати це місто. Зараз працюємо над напрямком в якому будемо співпрацювати.
Чи важко бути жінкою-мером?
Так і ні. На жаль, рано говорити про гендерну рівність. Жінок в політиці не настільки багато як чоловіків. Також ще присутній сексизм в сенсі як вона виглядає, в що одягнена. Тоді як таких питань не виникає до чоловіків і вони взагалі не мають мати місце в політиці.
В нас гарна команда в Порт Хоп. З моїм приходом з’явилося більше жінок. Нажаль, це ще не 50%, але ми над цим працюємо.
Також відповідальність перед родиною. Ті жінки, які мають старших батьків чи малих дітей, є більше завантажені і про це всі знають, але варто говорити про те, що це не тільки проблема жінок. Чоловіки також мають старших батьків і дітей, які потребують допомоги. Тож давайте говорити про рівну відповідальність та обов’язки.
Що хочете побажати жінкам, які читають наш журнал?
Жінки досить часто себе недооцінюють і це якраз є проблемою, що так мало жінок на важливих високих посадах, в політиці зрештою. Тому ми мусимо своїх дітей інакше виховувати. Говорити нашим донечкам, що вони можуть досягнути абсолютно всього, що забажають. Не треба боятися! Також важливо, що жінки мають підтримувати одна одну і допомагати, ділитися своїми знаннями. Конкуренції між жінками не повинно бути!
Матеріал підготувала Надія Яшан
Фото Надії Яшан