+38(050)6630132 businesswoman.if@gmail.com

Оксана Дмитрієва: Донорство – це найблагородніший прояв людяності

Оксана Дмитрієва: Донорство – це найблагородніший прояв людяності

Оксана Дмитрієва, медик, народна депутатка України, голова підкомітету з питань сучасних медичних технологій та розвитку трансплантології Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Пані Оксана вже понад рік своєї діяльності у ВРУ активно бореться за розвиток трансплантації в Україні. Про результати цієї роботи далі.

Яким був Ваш досвід боротьби з COVID-19? Які поради можете дати тим, хто переживає
хворобу прямо зараз?

Скажу відверто: так склалося, що з початку карантину, ще з березня, лише один тиждень я була вдома на самоізоляції. Потім, і до сьогодні, весь час активно працювала. Багато роботи було (та й зараз є) у Штабі для боротьби з коронавірусом щодо підготовки важливих законопроєктів на цю тему. Також щодо трансплантації в умовах пандемії було багато робочих питань. Щодня, повертаючись з роботи, я хвилювалася, що могла захворіти. За перших симптомів чи контактів йшла здавати тест. І коли в жовтні хвороба торкнулась і мене, першим, про що я подумала, була робота.

Можна сказати, що мені пощастило: все обійшлося без пневмонії чи інших ускладнень. Проте були сильні головні болі, болі в ногах, слабкість. Втрата нюху та смаку – теж дуже неприємні симптоми. Що хочеться порадити тим, хто зараз бореться з недугою: не лікуйтеся самотужки, не приймайте антибіотики, якщо немає для цього підстав, і не піддавайтеся паніці.

Тут дуже важливо не «запустити» хворобу, контролювати свій стан і рівень кисню в крові. Я здала тест, після позитивного результату звернулася до лікаря. Лікар не виїжджав на виклик, а я їхала до лікарні. Усі необхідні аналізи робила та виконувала призначення. Зараз уже отримала негативний тест і повернулася до звичного життя, чого й бажаю всім, хто бореться з недугою.

Які питання зазвичай потрапляють на порядок денний засідань Комітету здоров’я нації,
медичної допомоги та медичного страхування, заступницею голови якого Ви є? Які основні
досягнення на рахунку Комітету?

Основна частина порядку денного засідань – це розгляд законопроєктів, які стосуються системи охорони здоров’я. Друга частина – обговорення проблемних питань галузі та прийняття рішень. Як це працює? Є проблема, наприклад, не забезпечені ліками якісь категорії пацієнтів. Ми приймаємо рішення про розгляд цього питання на засіданні Комітету, запрошуємо всіх учасників процесу, заслуховуємо всі сторони та приймаємо рішення. Це може бути ініціювання перевірки, звернення до правоохоронних органів, звернення до Кабінету Міністрів тощо. Головне, щоб унаслідок цього рішення, проблема була озвучена та почався процес її розв’язання. Це контрольна функція Комітету.

Наш Комітет дуже активно працює, уже багато законодавчих змін напрацьовано, і багато вже прийнято. Медична галузь є дуже проблемним напрямком, вона з року в рік, вже понад 20 років, недофінансована. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, національна система охорони здоров’я будь-якої країни має фінансуватися не менше, ніж на 5% ВВП. Якщо ця цифра менша (а в нас вона завжди на рівні 2,7-3,5%), держава не може належним чином забезпечити надання якісної медичної допомоги населенню. Наш Комітет подав правки до Проєкту Закону «Про Державний Бюджет України на 2021 рік», де передбачив фінансування галузі на рівні 5% ВВП. Це дуже важливо для розвитку та роботи системи загалом, особливо в умовах боротьби з COVІD-19.

Легалізація канабісу з медичною метою — Ви «за» чи «проти»? Чи полегшить це життя
українцям?

Легалізація канабісу – дуже дискусійне питання. Я розумію страхи тих, хто «проти» і знаю аргументи тих, хто «за».

Моя думка є суб’єктивною, бо я медик. І легалізація медичного канабісу для мене є питанням доступу до ліків тих, хто їх потребує. І як медик я завжди на боці пацієнтів і завжди буду за те, щоб пацієнти отримували необхідне лікування в повному обсязі. Інше питання – це питання контролю. Ми маємо бути впевненими, що цим не будуть зловживати. Тому до цього процесу мають бути залучені як медики, так і правоохоронці, усі питання мають бути врегульованими. Це як з трансплантацією, ми залучаємо до всіх обговорень і рішень правоохоронні органи, прокуратуру, судмедекспертів.

Які проблеми з трансплантацією органів існують в Україні зараз? Чому це питання є
важливим? Яким чином це врегульовано на законодавчому рівні? І як складається ситуація з
трансплантацією в міжнародному досвіді?

Рік тому, коли я почала займатися цим питанням, я зібрала лікарів, пацієнтів, представників громадськості для того, щоб почути, що нам заважає проводити трансплантації в Україні. Ми обговорили проблеми, знайшли варіанти їх розв’язання та підготували зміни до закону. І це стало початком. За цей час ми вже провели 5 трансплантацій серця (які в Україні не проводили 15 років), зробили першу трансплантацію підшлункової залози, уперше за всі роки незалежності почали робити неродинні трансплантації кісткового мозку, 5 таких трансплантацій проведено з квітня. За 10 місяців цього року були проведені понад 70 трансплантацій нирок, 12 трансплантацій печінки. Для пацієнта трансплантації у 25 закладах охорони здоров’я, які долучилися до пілота, є безкоштовними. Ці трансплантації оплачує держава.

Трансплантації почали робити в Черкасах, Ковелі, Сумах, готуються в Хмельницькому, Тернополі, Херсоні, Чернігові – там, де їх ніколи не було. Ми не говоримо «зверху», що тільки в конкретних лікарнях (як це було раніше) може проходити трансплантація. Ми дали змогу лікарням самим вирішувати чи хочуть вони розвивати в себе цей напрямок. Звісно, ми поставили вимоги. Але хто хоче, той отримує ліцензію, підтверджує наявність необхідного обладнання та лікарів, і працює.

Нам вкрай важливо розвивати цей напрямок у нас, в Україні. І фінансувати його. Бо цікава цифра – на трансплантацію в Україні з бюджету виділено 112 млн гривень, а на лікування громадян за кордоном – понад мільярд гривень. Більше, ніж мільярд ми щороку вивозимо на лікування, у більшості випадків це трансплантація, а на розвиток у країні виділяємо в десять разів менше. Ще одна сумна статистика: на рахунках за кордоном знаходяться сотні мільйонів гривень, які держава направила в попередні роки на лікування за кордоном, а пацієнти не отримують лікування, хоча кошти за них заплатили. Чому так? Бо в кожній країні є своя черга на трансплантацію, і пріоритет – свої громадяни.

Без розвитку системи трансплантації в нас, наші громадяни, які потребують трансплантації, змушені роками чекати на донорський орган за кордоном. В Індії зараз чотири наших українських пацієнтів чекають майже два роки на трансплантацію. Величезна черга й у сусідній Білорусії.

Я подала свої поправки до бюджету щодо збільшення фінансування програми з трансплантації. Колеги з Бюджетного комітету їх підтримали, сподіваюся, що Уряд теж до другого читання їх врахує. Це дасть змогу пролікувати в нас у рази більше пацієнтів. Але при цьому маємо ще одну проблему, вирішити яку можете допомогти саме ви, засоби масової інформації! Це популяризація донорства. Чим більше ми будемо про це говорити, тим більше людей задумається про цю проблему.

Іван Павло ІІ говорив: «Не забирайте органи на небеса, вони потрібні на землі живим». Донорство – це найблагородніший прояв людяності. І я щиро вдячна кожній сім’ї, яка в найважчий момент, втрату близької людини, дала шанс на життя інших.

Хто може бути донором органів? І як це зробити зараз в Україні?

Ми зараз працюємо над запуском єдиної державної інформаційної системи трансплантації, де буде міститися інформація про згоди на донорство, де буде міститися інформація про тих, кому потрібна трансплантація. Там буде й інформація про тих, кому вже проведено трансплантацію, і ця система автоматично, без людського фактора, шукатиме пару донор-реципієнт.

Ми плануємо (і я думаю, що з 2021 року це вже працюватиме), що в цю систему кожен охочий зможе внести свою згоду чи незгоду на посмертне донорство. Як це буде відбуватися: заходите в особистий кабінет, заповнюєте згоду та ставите цифровий підпис. І про те, що людина дала згоду на донорство, можна буде дізнатися лише за умови, що цій людині буде поставлено діагноз «смерть мозку». До того часу ніхто (якщо людина сама про це не скаже) не буде знати згодні ви чи ні стати донором.

Зараз же, до запуску цієї системи, лише родичі померлого можуть дати згоду на донорство. Тому дуже важливо кожному в себе в сім’ї говорити про це. Щоб рідні знали позицію один одного. Адже приймати таке важке рішення в момент втрати близького дуже складно…

І ще: не кожен з нас може стати донором. Онкологія, перенесені гепатити, ціла низка інфекційних захворювань є протипоказаннями. До того ж донором може бути лише той, у кого внаслідок травми чи хвороби діагностовано смерть мозку. І життєдіяльність підтримують лише завдяки апаратам. Наш талановитий український кардіохірург Борис Тодуров колись сказав цікаву річ, що в нас більше шансів стати реципієнтом (тим, кому потрібна трансплантація), ніж донором. Бо навіть ускладнення грипу можуть призвести до відмови нирок чи необхідності в трансплантації серця.

Якими Ви бачите фактичний та ідеальний образи українського лікаря? Яких практичних
заходів повинна вжити держава, аби покращити життя лікарів і систему охорони здоров’я
загалом?

Для мене лікарі є супергероями. Особливо зараз, коли у світі пандемія коронавірусу, це стало помітним для всіх. Ви знаєте, попрацювавши в державній лікарні якийсь час, я пішла працювати в приватну клініку. Потім я відкрила власну клініку та зробила її такою, якою повинна бути хороша сучасна клініка. І створила умови для лікарів, для їх роботи. Бо це запорука якісної медичної допомоги для пацієнта.

Зараз свій досвід і бачення я хочу використати для змін у галузі. Бо медична допомога має бути якісною та доступною в будь-якому куточку країни та для кожного громадянина країни. Потрібно змінювати підходи до медицини, потрібно залучати додаткові кошти для галузі, а не закривати лікарні. Для цього потрібно запроваджувати державо-приватне партнерство в медицині, працювати над запровадженням медичного страхування. А головне, потрібно хотіти змін і їх робити.

У мене багато напрацювань, і крок за кроком я їх втілюю. Трансплантацію розпочали, далі працюю над побудовою якісно нової системи реабілітації в країні, над покращенням медичної освіти та безперервного професійного розвитку лікарів. Це все важливі елементи, які разом і створюють нову систему охорони здоров’я!