Warning: openssl_encrypt(): IV passed is 64 bytes long which is longer than the 16 expected by selected cipher, truncating in /home/energyin/businesswoman.org.ua/www/wp-content/plugins/post-views-counter/includes/class-counter.php on line 795

Warning: strtr() expects at least 2 parameters, 1 given in /home/energyin/businesswoman.org.ua/www/wp-content/plugins/post-views-counter/includes/class-counter.php on line 795

Warning: openssl_encrypt(): IV passed is 64 bytes long which is longer than the 16 expected by selected cipher, truncating in /home/energyin/businesswoman.org.ua/www/wp-content/plugins/post-views-counter/includes/class-counter.php on line 795

Warning: strtr() expects at least 2 parameters, 1 given in /home/energyin/businesswoman.org.ua/www/wp-content/plugins/post-views-counter/includes/class-counter.php on line 795
Ніколи не пізно розпочати все з початку і бути щасливою! - Business Woman
+38(050)6630132 businesswoman.if@gmail.com

Ніколи не пізно розпочати все з початку і бути щасливою!

Ніколи не пізно розпочати все з початку і бути щасливою!

Наступна героїня в журналі «Business Woman» – Любов Мартинець, яка проживає в Торонто. За освітою медик. Ще у Львові закінчила медичний університет ім. Данила Галицького, продовжила вчитися в Торонто (Ryerson University), але все одно кардинально змінила своє направлення і працює зараз в сфері краси. Тож сьогодні вона готова поділитися своєю історією успіху з нашими читачами.

Пані Любо, чи довго Ви наважувалися змінити професію? Невже стільки років навчання не було шкода?

Насправді, мені подобалося вчитися в університеті. Моя мама також мала медичну освіту, і я якось навіть не задумувалася над тим, ким маю стати в майбутньому. Не можу сказати, що це було легко, адже предмети вимагали поглибленого вивчення, і я досить часто ледь не до ранку штурмувала лекції. Потім я переїхала до Канади. На той час моя мама уже була тут, і з одного боку я мріяла скоріше поїхати до неї, а з другого боку і боялася цього. Нова країна, нові закони, вимоги. Але я не планувала покидати свою професію і хотіла продовжити навчання в Канаді.

Ви в Канаді 17 років. Які були перші кроки? Як Вас зустріла країна?

Спочатку все було дуже гарно. Люди привітні, багато вибачаються, що мене дуже здивувало (посміхається). Завжди запитують, як в тебе справи. Ніхто нікуди не спішить на дорогах, всі чемно виконують правила дорожнього руху. Канада мені здалася країною щасливих людей. Вона справді така є, але все набагато складніше виявилося, як здавалося. Коли ти приїжджаєш в гості і коли тут живеш – дві великі різниці. Трохи насолодившись новим і незнаним, я пірнула в звичайні будні. Англійська була на такому низькому рівні, що я навіть боялася говорити з чужими людьми. Цей наш український менталітет: ти маєш бути найкращою і в усіх відносинах. Це швидко пройшло, бо Канада – країна емігрантів і тут всі мають акценти, «шліфують» мову. Я почала вивчати мову з азів і з часом почувалася уже набагато впевненішою.

Але ж Ви вирішили продовжити навчання в університеті, а це досить серйозний рівень! Не всі канадці мають університетську освіту. Інколи навіть коледжі покидають через важкість навчання. Як Вам вдалося ще й університет закінчити?

Спочатку я про це тільки мріяла. Але коли з часом моя англійська мова стала кращою, почала ловити себе на думці, що дуже хочу підтвердити мій український диплом і знову стати студенткою тут. І я це зробила! Сказати, що було важко – це нічого не сказати! Мій диплом зарахували, і автоматично зарахували дисципліни, які я вивчила в Україні. Моя програма була на два роки, але прийшлося розтягнути її на 4 роки. В Канаді система освіти кардинально відрізняється від української. Якщо в Україні більше навантаження в школах, а в університетах легше, то тут з точністю до навпаки. Багато студентів відсіюється відразу після першої сесії, ще більше після першого курсу. І ось залишаються найстійкіші, які ледь не ночують в бібліотеках. Я паралельно ще й брала уроки англійської. Мені треба було її удосконалювати, щоб легше було вчитися в університеті.

Так, інколи хотілося кинути все те і забути, але я не з тих, хто зупиняється на півдорозі. Тому так, за 4 роки замість двох, але я це зробила!

Як так вийшло, що після стількох років навчання Ви все ж таки змінили свій профіль роботи?

Після закінчення університету я зіткнулася з іншою проблемою: пошук роботи без досвіду. В Канаді то має велике значення. Неважливо скільки тобі років, хто ти за національністю чи кольором шкіри – дивляться виключно на твої здобутки. Тут навіть в резюме не вклеюють фото, до речі. Вважається, що працівник, який переглядає резюме, має звернути увагу на твої здобутки. Тож я почала шукати роботу, але чарівного дзвінка з запрошенням все не було, і я вирішила піти працювати. Але куди? Мене завжди приваблювали салони красоти. Ще бувши в Україні, я часто відвідувала їх, щоб гарно провести час, приділити увагу собі. Один із таких походів закінчився домовленістю з власницею закладу про навчання. Так, я люблю вчитися (посміхається).

Жінки у різні часи хотіли одного: бути доглянутими та гарно виглядати. І в різні часи вони користувалися допомогою інших, які знали секрети тієї краси. Зараз ми живемо в такий час, коли просто не маємо права не використовувати ці безкінечні можливості. Індустрія моди та краси розвивається дуже стрімко. Як ви бачите, можна змінити колір волосся, довжину, вирівняти колір обличчя, позбутися зморшок, хтось йде далі і користується послугами пластичної хірургії. Тобто, сьогодні ти можеш бути такою, як ти хочеш.

Коли я проходила навчання в Україні і отримала сертифікат майстра манікюру та нарощування вій, мені і на думку не приходило, що я буду цим займатися в Канаді. Це швидше за все було навчання для мене самої і такий запасний варіант: якщо дуже потрібні будуть гроші, я щось вмію (посміхається).

То як так сталося, що сертифікат переміг два дипломи про вищу освіту в Канаді та Україні?

Як я вже розповідала, якийсь час після закінчення університету я просто зависла в просторі, коли нічого з тобою не відбувається. Саме тоді я пригадала про свій сертифікат. Це те, що буде завжди в попиті. В мене з’явилися перші клієнтки, я втягнулася в роботу. У мене не було відчуття, що я роблю свою роботу заради грошей – вона мені подобалася! До тебе приходять різні люди, ти їх вислуховуєш, проживаєш разом з ними частинку їхнього життя, і ось уже на порозі нова людина, нова історія, нова творча робота. Я отримувала неймовірну насолоду від своїх робіт. Вони ніколи не повторювалися, завжди оригінальні. Я почала ловити себе на тому, що спішу на роботу і скучаю у вихідні. Так я зупинилася шукати роботу за освітою і насолоджувалася своїм новим покликанням.

Як Ваші рідні віднеслися до Вашого «крутого повороту» в житті?

Спочатку не дуже розуміли мене, але бачили, що я завжди задоволена, спокійна, і тому з часом прийняли його. Мама завжди на моєму боці. І я їй дуже за це вдячна. Це важливо, коли ти маєш таку стіну за собою. Тато живе у Львові і дуже гордиться мною. У мене є дочка, яка любить мою професію, і я вдячна своєму нареченому за постійну підтримку. Я притримуюся тої думки, що робота має приносити задоволення. І тільки в Канаді я зрозуміла, що немає такого поняття – «престижна» робота. Ти не мусиш робити те, що хтось вважає кращим. Ти маєш робити те, від чого отримуєш задоволення. Ніколи не пізно розпочати все з початку і бути щасливою! Бо що таке щастя? Це коли ти робиш те, що любиш, коли поруч рідні люди, які тебе розуміють і підтримують. Я можу з упевненістю назвати себе щасливою.

Пані Любо, які маєте плани на майбутнє і що хочете побажати нашим читачам?

Я маю достатню кількість клієнтів і знань, щоб відкрити свій салон краси. Це і є одним із пунктів у моїх планах. Якщо відразу після закінчення університету я сумнівалася чи потрібно мені розвиватися в цій сфері, то зараз я знаю, в якому напрямку маю рухатися.

Найголовніше, що хотіла б побажати тим, хто шукає себе – довіритися вашим відчуттям. Коли тільки плануєте йти вчитися і обираєте професію, не женіться за «престижністю» – робіть те, що вам найбільше подобається. Тільки улюблена робота дасть вам задоволення і зробить щасливими. Мені дуже подобається гасло вашого журналу – «Жінка може все» – воно підтверджує мою історію і надихає на нові звершення.

Підготувала матеріал Надія Яшан.

Фото з архіву Ольги Гнатюк.