Понад 20 років Людмила Бойченко очолює ПП «Альфа-Земпроект», поєднуючи управління власною компанією з діяльністю бізнес-тренерки та коучині. За цей час вона пройшла шлях від побудови успішного бізнесу до глибокого переосмислення ролі лідера, переконавшись, що справжня сила керівника полягає не лише у стратегічному мисленні, а й у здатності розвивати людей, залишатися вірною своїм цінностям і безперервно працювати над собою.
Ексклюзивно для Міжнародного журналу Business Woman директорка ПП «Альфа-Земпроект», бізнес-тренерка та коучиня Людмила Бойченко розповіла про трансформацію власного розуміння лідерства, силу мислення у прийнятті життєвих і бізнес-рішень, пошук гармонії між професійною реалізацією та родиною, участь у конкурсі «Місіс Україна» та головний принцип, який став дороговказом у її житті: ніколи не зраджувати себе.
— Понад 20 років Ви очолюєте власний бізнес. Як за цей час змінилося Ваше розуміння лідерства і якою, на Вашу думку, сьогодні має бути сучасна керівниця?
— Мені пощастило розпочинати свій бізнес і працювати поруч із чоловіком. Саме він став для мене першим прикладом справжнього лідерства. Я захоплювалася його спокоєм, умінням брати відповідальність, мислити стратегічно й ухвалювати непрості рішення без зайвих емоцій. Довгий час мені здавалося, що саме таким і має бути керівник.
Але з роками я зрозуміла: лідерство неможливо скопіювати. Його не можна запозичити разом із чиїмось стилем управління. Воно формується через власний досвід, помилки, цінності та готовність постійно працювати над собою.
За понад двадцять років управління бізнесом я пройшла різні етапи – стрімкий розвиток компанії, економічні кризи, пандемію, повномасштабну війну, життя на іншому материку, зміни в команді, відкриття нових напрямів. Кожен із цих викликів змінював не лише бізнес, а й мене як керівницю.
Якщо раніше я більше зосереджувалася на процесах і результатах, то сьогодні розумію: найважливіший капітал будь-якої компанії – це люди. Саме тому сучасне лідерство для мене – це про довіру, розвиток команди, уміння чути, делегувати й створювати середовище, у якому люди хочуть брати відповідальність, а не працюють лише тому, що їх контролюють.
І ще один важливий висновок, до якого я прийшла. Раніше я вважала, що сильний керівник – це той, хто витримує будь-яке навантаження. Сьогодні знаю: справжня сила – не в тому, щоб працювати на межі своїх можливостей. Вона в тому, щоб залишатися в ресурсі, приймати зважені рішення й бути тією опорою, за якою люди хочуть іти.
Чужий стиль можна запозичити. Але справжнім лідером стаєш лише тоді, коли знаходиш власний.
Можливо, саме тому сьогодні я із задоволенням працюю не лише над розвитком власної компанії, а й допомагаю іншим керівникам знаходити свій стиль управління. Бо впевнена: універсальних рецептів лідерства не існує.
— Ви успішно поєднуєте кілька ролей: підприємиця, коуч, тренерка, дружина та мама. Чи існує для Вас баланс між кар’єрою та особистим життям, чи це радше постійний процес пошуку гармонії?
— Якщо чесно, мені завжди трохи усміхаються розмови про баланс. По-перше, ролей у моєму житті значно більше, ніж здається на перший погляд. І кожна з цих ролей є важливою частиною мене.
До того ж, у моєму житті дуже важко провести чітку межу між роботою та особистим. Ми з чоловіком уже багато років не лише живемо разом, а й разом будуємо бізнес. У нас спільні проєкти, ідеї, клієнти, навчання, друзі. Ми можемо за вечерею обговорювати новий напрям розвитку компанії, а дорогою на роботу — планувати сімейну подорож. Для нас це не дві окремі реальності. Це одне спільне життя.
Наші діти теж завжди були поруч. Вони бачили не лише результат, а й сам процес: як народжуються ідеї, як приймаються непрості рішення, як ми підтримуємо одне одного. Сподіваюся, саме так вони вчаться не лише підприємництву, а й партнерству, взаємній повазі та відповідальності.
Але це зовсім не означає, що в мене все завжди ідеально. Бувають періоди, коли якась сфера життя потребує більше моєї уваги, а інша — менше. І я вже давно перестала через це картати себе.
Натомість я регулярно проводжу внутрішню ревізію свого життя. Чесно запитую себе: «З якої ролі я зараз трохи випала? Де я найбільше потрібна саме зараз?» Якщо відчуваю, що надто занурилася в роботу — свідомо повертаю більше часу сім’ї. Якщо довго відкладала себе, навчання чи відновлення — змінюю фокус. Для мене це не про жорсткий розклад, а про усвідомлений вибір і готовність вчасно скоригувати свій курс.
Є ще одна річ, яка допомагає мені залишатися цілісною. Коучинг і тренерська діяльність стали для мене не просто ще одним напрямом роботи, а джерелом енергії. Мене щиро надихає момент, коли бачу, як у людини змінюється погляд, з’являється впевненість, народжується сміливість діяти. Це справжній взаємообмін: я ділюся своїм досвідом, знаннями й енергією, а натомість отримую відчуття глибокого сенсу того, що роблю.
Тому гармонія для мене — це не спроба втримати всі сфери життя в ідеальних пропорціях. Це вміння регулярно проводити внутрішню ревізію свого життя, чесно визначати, що зараз є найважливішим, і залишатися цілісною в кожній зі своїх ролей.
— У своїй роботі Ви багато говорите про мислення. Чому, на Вашу думку, саме воно стає головним фактором успіху або невдачі в бізнесі й житті?
— Мабуть, найбільше відкриття мого життя полягало в тому, що дуже багато моїх рішень насправді були не моїми.
Колись я щиро вірила, що головний капітал людини — це знання. Чотири вищі освіти, багато років управлінського досвіду, успішний бізнес, професійна репутація… Мені здавалося, що цього достатньо, щоб упевнено почуватися за будь-яких обставин.
Але життя вирішило перевірити мене.
Коли через війну я опинилася в Канаді, то вперше по-справжньому відчула, що таке втратити зовнішні опори. Я більше не була директоркою компанії, яку всі знають. Не була людиною, до якої щодня приходять за рішеннями. Я втратила звичний статус, оточення, відчуття потрібності й на певний час навіть перестала розуміти, ким я є без усього цього.
Саме тоді я усвідомила: знання не завжди допомагають пройти кризу. Набагато важливішим є те, як ми мислимо.
Почавши глибше працювати над собою, я зрозуміла ще одну річ. Багато моїх переконань сформувалися задовго до того, як я почала будувати бізнес. Вони були настільки звичними, що я навіть не ставила їх під сумнів. Фрази, на яких мене виховували: «Краще синиця в руках, ніж журавель у небі», «хочу, хочу — перехочу», «Не змушуй інших робити те, що можеш зробити сама», «знайся кінь з конем, а віл з волом». У дитинстві це здається звичайними фразами чи народною мудрістю. Але саме вони часто визначають, на що ми наважуємося, про що дозволяємо собі мріяти, у яке середовище готові зайти і який масштаб життя вважаємо для себе можливим.
Саме тоді я зрозуміла одну дуже важливу річ: найважливіші рішення в житті ми дуже часто приймаємо не свідомо. Їх приймають наші переконання. І поки ми їх не усвідомимо, нам здаватиметься, що нас стримують обставини. Хоча насправді нас стримує власне мислення.
Сьогодні, працюючи з керівниками та підприємцями, я рідко починаю розмову з бізнес-стратегії чи інструментів управління. Спочатку ми досліджуємо спосіб мислення. Бо якщо людина не дозволяє собі вирости внутрішньо, жодна стратегія не дасть довгострокового результату. Можна прочитати десятки книжок, пройти найкращі програми MBA чи отримати дипломи провідних університетів, але продовжувати жити за сценаріями, які сформувалися ще в дитинстві.
Я й сьогодні працюю над своїм мисленням. Помічаю нові обмежувальні переконання, вчуся ставити під сумнів власні установки, виходити за межі звичного. Бо розвиток — це не точка призначення. Це постійний процес.
Сьогодні я точно знаю: наше життя визначають не обставини. Його визначає те, який сенс ми їм надаємо і які рішення приймаємо після них.
— Сьогодні Ви готуєтеся до участі в конкурсі «Місіс Україна». Що для Вас означає цей етап і який меседж Ви хочете донести сучасним українським жінкам через свою участь?
Якщо чесно, для мене це значно більше, ніж конкурс краси.
Це ще один виклик, який я свідомо прийняла. Не тому, що мені потрібна корона. А тому, що я хочу бути чесною із собою й не відмовлятися від можливостей лише тому, що вони не вписуються у звичні уявлення про те, якою «має бути» жінка.
Мабуть, як і багато жінок, я довгі роки жила у вирі відповідальності: бізнес, сім’я, діти, безліч справ і проєктів. І дуже легко в такому ритмі почати думати, що власні мрії можуть зачекати. Що колись буде більше часу, більше можливостей, більш вдалий момент.
Але правда в тому, що ідеальний момент майже ніколи не настає.
Саме тому сьогодні я свідомо обираю жити інакше. Бути відкритою до всього нового, що приходить у моє життя. Не відмовлятися від можливостей лише тому, що вони здаються незвичними або виходять за межі звичного сценарію.
Мені здається, сучасні жінки живуть під величезною кількістю невидимих правил. Нам часто говорять, що після певного віку вже пізно починати щось нове. Що успішна керівниця повинна бути лише серйозною. Що мама має повністю розчинитися в дітях. Що бізнес і жіночність несумісні. Що краса має певний вік або певний формат.
Я не погоджуюся з цими правилами.
Я не перестаю бути директоркою, коли виходжу на сцену. І не перестаю бути жінкою, коли ухвалюю складні бізнес-рішення. Я можу керувати компанією, проводити тренінги, танцювати, грати в театрі, навчатися, брати участь у конкурсі краси й залишатися собою. Для мене це не різні життя. Це різні прояви однієї особистості.
Мабуть, саме це я хочу показати своїм прикладом. Ми не повинні вміщатися в чужі очікування. Ми можемо бути різними. Сильними й ніжними. Амбітними й турботливими. Раціональними й творчими. І не обирати лише одну роль, якщо серце підказує більше.
Але є ще одна думка, яка для мене дуже важлива.
Попри те, що це конкурс, я зовсім не хочу ні з ким конкурувати.
Я не приймаю участь, щоб довести, що я краща за інших жінок. Навпаки, я щиро захоплююся кожною учасницею. Кожна з нас має свою історію, свій шлях, свої перемоги й випробування. І мені набагато ближча ідея не суперництва, а взаємної підтримки.
Мені хочеться показати, що навіть у середовищі, яке називається конкурсом, можна щиро підтримувати одна одну. Бо справжня сила не народжується з боротьби між людьми. Вона народжується там, де люди допомагають одне одному ставати сильнішими.
Мені здається, сьогодні це важливий урок не лише для жінок. Його дуже потребує весь світ. Ми звикли жити в логіці конкуренції — хто красивіший, успішніший, впливовіший, сильніший. Але я вірю, що майбутнє будується не на суперництві, а на співпраці. Не на бажанні довести свою перевагу, а на готовності підтримати іншу людину, порадіти її успіху й разом створити щось більше.
Я хочу жити й працювати так, щоб у моєму серці завжди залишалося місце для поваги, вдячності й щирого захоплення іншими людьми. Навіть тоді, коли ми стоїмо поруч на одній сцені.
Я й сама колись відкладала деякі свої бажання на потім. Здавалося, що зараз не час, що спочатку потрібно зробити ще щось важливіше. Але сьогодні точно знаю: життя не починається після того, як ми все встигнемо. Воно відбувається зараз.
Тому якщо через мою участь хоча б одна жінка дозволить собі здійснити давню мрію, перестане боятися віку, чужої думки чи власних сумнівів, повірить у свій внутрішній вогонь і зробить перший крок до життя, про яке давно мріяла, — для мене це буде найбільшою перемогою.
Я не хочу перемагати інших. Я хочу, щоб якомога більше жінок перемогли власні страхи, повірили у свій внутрішній вогонь і дозволили собі жити так, як підказує серце. Бо найцінніша перемога — це не титул. Найцінніша перемога — це свобода бути собою.
— Якби сьогодні Ви могли дати лише одну пораду жінкам, які хочуть розвивати власну справу, реалізувати себе й при цьому залишитися вірними своїм цінностям, якою б вона була?
Не зраджуйте себе.
Ми часто думаємо, що зрада собі — це якийсь один великий вибір. Але зазвичай вона починається з маленьких рішень: промовчати, коли хочеться сказати; погодитися на те, що суперечить твоїм цінностям; відкласти власну мрію, бо зараз «не час»; обрати безпечний шлях лише тому, що інший лякає.
За багато років у бізнесі я зрозуміла: найскладніші рішення не завжди ті, де потрібно прорахувати ризики чи знайти правильну стратегію. Найскладніше — чесно відповісти собі: «Це справді мій вибір чи я просто намагаюся відповідати чужим очікуванням?»
Я не закликаю діяти необдумано. У бізнесі потрібні розрахунок, знання, дисципліна й відповідальність. Але жодні знання не замінять сміливості зробити перший крок. Можна роками готуватися, удосконалювати продукт, чекати сприятливих обставин і так і не почати.
Страх не завжди означає, що ми рухаємося не туди. Дуже часто він означає лише одне: попереду щось нове й поки що невідоме. А саме там нерідко прихований наш найбільший потенціал.
Я багато разів ішла туди, де мені було страшно:у відносини, нові проєкти, навчання, публічність, коучинг, на сцену. Не тому, що була повністю впевнена в результаті. А тому, що розуміла: якщо постійно обирати лише знайоме й безпечне, можна так і не дізнатися, на що ти насправді здатна.
Звісно, не кожен крок приведе до перемоги. Можна помилитися, змінити напрям, почати спочатку. Але для мене краще зробити й отримати досвід, ніж роками шкодувати про те, на що так і не наважилася.
Тому моя порада дуже проста: ідіть туди, де страшно, але не всупереч собі. Перевіряйте свої рішення власними цінностями, а не чужими очікуваннями. І дійте — навіть тоді, коли ще немає повної впевненості.
Бо сміливість — це не відсутність страху. Це рішення не дозволити страху прожити ваше життя замість вас.
Не зраджуйте себе. Саме з цієї вірності починаються і справжня реалізація, і бізнес, яким можна пишатися, і життя, яке справді є вашим.
Читайте також: Сила українського слова: літературний вечір Алли Бойко у Цюриху
Фото: з архіву героїні