Марта Костецька — директорка одного з відділень Української Кредитової Спілки «Будучність». Закінчила університет у Польщі, а за освітою — магістр Engineer. У Канаді після підтвердження диплому отримала кваліфікацію “Master in Engineering Marketing Management”.
Пані Марто, ви приїхали до Канади 17 років тому. Чи важкою була адаптація в новій країні?
Я приїхала на запрошення родичів ще будучи студенткою. Якщо бути відвертою, то мені не було часу думати про адаптацію. Я розуміла, що маю закінчити університет в Польщі, потім уже приїхати на постійне місце проживання. Але після закінчення університету в мене уже була сім’я, тому мені просто бракувало часу думати про процес адаптації.
У мене ніколи не було часу поставити своє життя на паузу. Я завжди була і є у вирі шаленого ритму життя. Після того, як почала працювати, збільшилося завдань і відповідальності. Я не мала часу на себе, але всюди і для всіх встигала. Чи правильно це? Напевно, ні, бо не можна віддавати всю себе іншим, навіть якщо це твої рідні чи улюблена робота. Але ж такою мене виховала мама, яка так само була вся для нас, дітей, та для роботи.
Розкажіть про свою родину. Ви приїхали до Канади з Польщі?
У 1947 моя родина була вислана під час акції «Вісла» до Польщі. Але навіть там вони продовжували притримуватися українських звичаїв, розвивати українську культуру та релігію. Дід і баба спілкувалися тільки українською. Другій дід був жовнярем УПА і 9 років прожив у бункері (з 1947 по 1956 рік). Це дуже важкі сторінки моєї біографії, бо так виглядає, що мої рідні мали важке життя за любов до України. І хоч я народилася та виросла в Польщі, завжди себе відчувала українкою.
Ви зважилися розірвати стосунки з чоловіком. Чи не було страшно?
Так, це рішення не було спонтанним, воно добре обдумане. Я працюю, я не залежу ні фінансово, ні морально ні від кого. І я знаю, що якщо я буду здорова, буде все добре. Я дуже вперта і стараюся добиватися того, що запланувала. Так, я сильна і не боюся признатися в цьому, але це не означає, що я, залишаючись наодинці з собою, не даю волю емоціям. Не можна і не треба в собі носити. Мені навіть здається, що я стала зараз ще більш сильнішою, бо розумію, що все залежить тільки від мене. Мій добробут, мої діти — я сама все планую і розумію, що не можу схибити ні на йоту. Тому — ні, не страшно.
Ким ви хотіла стати в дитинстві?
Коли я ходила до школи, у мене була дуже гарна вчителька релігії. То я собі мріяла, що коли виросту, буду також вчителькою. У Польщі в нас була українська школа, де всі предмети викладалися українською, була історія та географія України. Потім був ліцей, університет. Але я відношуся до людей, які не перестають вчитися. Ось навіть зараз я взяла курси в Canadian Security Institut та Canadian Credit Union Association, де я вже підходжу до завершення після трьох років навчання і готова складати останні іспити.
Як розвивалася у вас кар’єра в «Будучності»?
15 років тому я розпочала свій шлях з посади касира, потім стала фінансовим офіцером, далі — менеджером, і ось уже минає перший рік, як я керую одним із відділень Кредитівки. Я дуже люблю те, чим займаюся. Це є робота з людьми і для людей. Направду, я щиро радію, що змогла знайти себе і ходжу на роботу не тому, що треба, а тому, що я хочу туди йти.
Як думаєте, чи жінкам важче будувати кар’єру?
Багато жінок недооцінені як в фінансовому плані, так і в інших аспектах. Чоловіки мають вищу зарплату, бо чомусь вважається, що вони працюють більше, як жінки. Але ж це неправда! Ми ще довго будемо говорити про гендерну рівність. Жінки мають набагато більше обов’язків і вони швидше справляються з ними. Мабуть, тому, що вони можуть робити одночасно кілька справ. Я вже мовчу про сімейні справи, які від жінки ніхто не забрав, і все те чекає на неї після трудового робочого дня.
Також, я вважаю, що жінки самі себе недооцінюють. Вони чомусь більше соромляться чи бояться, не впевнені в собі. Я вважаю, що саме цей недолік зупиняє їх до руху вперед. Звісно, ми в такому віці, що ще застали виховання батьками, коли не треба бути вискочкою, треба бути, як всі. Але кожен з нас зараз живе в сучасному світі і здатен зробити висновки, де саме були неправі наші батьки, виховуючи нас. Ми можемо самі змінити своє життя. Тільки для цього потрібна віра в себе, у свої можливості, і тоді все вийде.
Особисто я завжди буду намагатися допомагати жінкам. До речі, тематичний захід, який ви проводили минулого року для жінок, для мене був дуже цінним. Я справді радію, коли жінки готові розпочати свій бізнес. Мені було приємно, що змогла їм розповісти про фінансову частину роботи бізнесу. Бо наша Кредитівка справді має гарні пропозиції для тих, хто тільки розпочинає свій бізнес.
Про що ви мрієте?
Найбільше про те, щоб мої діти були здорові. Я маю троє дітей і вони є моїм світом, моїми думками, моїми найбільшими мріями з усіх, моїми трьома сердечками. Мені важливо, щоб вони відчували мою любов і довіряли мені. Я хочу бути для них подругою, не тільки мамою. Всі інші мрії не є такими великим, але їхнього здійснення я також чекаю.
Хто ваші друзі?
Це люди, яким я можу довіряти. Іноді ми зустрічаємося, гарно проводимо час і я відчуваю підтримку від них і хочу, щоб вони в мені також бачили надійну подругу. У мене немає багато друзів: тільки найближчі і ті, кого справді можна назвати цим словом, найдостойніші. Знайомих може бути дуже багато, найближчих — невелика кількість.
Я не люблю, коли поряд зі мною люди грають ролі. Я дуже відчуваю людей, які трапляються на моєму шляху. Я ніколи не пущу в своє життя людину, яка є нещирою. Ролі грати треба на сцені, а не в житті. У житті потрібно бути порядною, щирою та справжньою. Я вірю, що саме такі люди зараз є поруч зі мною.
Що для вас означає бути жінкою?
Передовсім, це не означає одягнути гарну сукню і підбори. Це — швидше зібрати свої думки у відвагу, уміти бути собою в кожній ситуації. Не здаватися, не боятися мріяти, бути готовою до викликів і йти до мети. Жінки мають пам’ятати, що ми, направду, можемо все. У цьому випадку ваш девіз «Жінка може все» мені дуже близький.
Що ви хочете побажати жінкам?
Колись я прочитала вислів, що наше життя схоже до подорожі поїздом. На різних етапах життя ми ухвалюємо рішення, до якого поїзду нам сісти. Часом ми хочемо досягти мети швидко, не дивлячись ні на що. Це як подорож експресом. Іншим разом ми хочемо дивитися через вікно і зупинятися на всіх станціях. Будемо зустрічати різних людей, і не всі будуть нам друзями. Будемо шукати той поїзд, який має відвезти нас до наших мрій, і будемо шукати таких пасажирів, з якими захочеться разом долати цей шлях. Я бажаю жінкам зрозуміти, яким поїздом і з ким подорожувати. Не боятися пересісти в інший поїзд, якщо вони відчувають, що він везе їх не в тому напрямку. Щоб вони не боялися приймати життєвих рішень в кар’єрі чи навіть в родині. Бажаю вам сили та терплячості, щоб ви могли перенести різні труднощі, якщо такі будуть на вашій дорозі. А також розвиватися, вчитися, мріяти і бути щирими з самими собою. Щирість дозволяє показати всі наші емоції, бути відкритою до світу — і тоді світ зрозуміє та прийме вас.
Матеріал підготувала Надія Яшан
Фото — Марія Нищета
