Сьогодні аудиторія шукає в мережі передусім живі емоції та сенси, на які можна спертися. Прикладом такої комунікації є блог декламаторки Юлії Слободянюк. Поєднуючи у своєму просторі декламацію сучасної поезії, кулінарію, UGC-напрямок та живі виступи по всій країні, вона згуртувала навколо себе велику спільноту, для якої відвертість стала головним орієнтиром.
Проте за кожним атмосферним відео стоїть серйозна закадрова робота: відточування дикторської майстерності, тайм-менеджмент та постійний пошук балансу між публічністю й особистим життям. Ексклюзивно для Міжнародного глянцю Business Woman, ми поговорили з Юлією про те, з чого починався її шлях крізь сумніви, як розвивати власне звучання без копіювання чужих фішок та як діяти новачкам, яких стримує «синдром самозванця».
Юліє, вже декілька років Ви успішно розвиваєте свій блог та надихаєте багатьох жінок завдяки декламуванню поезії та створенню різноманітного контенту. З чого починався Ваш творчий шлях?
Мій шлях почався не з великої сцени і навіть не з соціальних мереж. Він почався з одного вірша, який у той момент дуже точно відображав мій внутрішній стан. Мені просто захотілося поділитися ним, щоб люди не просто почули слова, а відчули те, що було в моїй душі.
Саме тоді я зрозуміла, наскільки поезія здатна об’єднувати. Коли люди почали писати, що впізнають у цих рядках себе, свої переживання та власні історії, я усвідомила, що хочу продовжувати. Так поступово з одного вірша виросло все, що сьогодні є частиною мого життя: блог, поетичні вечори, творчі проєкти та велика спільнота людей, для яких слово теж має силу.
Я ніколи не ставила собі за мету просто вести блог. Мені завжди хотілося створити простір, у якому люди можуть відчути емоції, знайти підтримку чи натхнення. І для мене найбільша цінність — коли після перегляду людина не просто перегорнула відео, а винесла з нього щось важливе для себе.
Зараз багато жінок бояться ділитися своїми думками настільки вільно, як це робите Ви. Їх сковує страх помилитися чи не отримати підтримку. Як поставилось Ваше найближче оточення до того, що Ви почали ділитися своєю творчістю?
Мені здається, страх є абсолютно у кожного, хто починає відкрито говорити про себе. І я боялася так само. Завжди знайдуться ті, яким щось не сподобається, які засудять або просто не зрозуміють. Але в якийсь момент я усвідомила: набагато страшніше — мовчати й не робити те, до чого лежить душа.
Найближчі люди відреагували не однаково. Хтось підтримував із перших кроків, хтось щиро не розумів, навіщо це мені, а дехто просто спостерігав. І це нормально. Не всі повинні одразу вірити у твою мрію. Іноді люди починають вірити лише тоді, коли вже бачать результат.
Але найважливішу підтримку я зрештою знайшла саме серед своєї аудиторії. Коли мені почали писати, що мої відео допомогли пережити складний період, наважитися на важливий крок чи просто відчути, що вони не самі, — я зрозуміла, що все це було недаремно.
Тому кожній жінці я хочу сказати: не чекайте моменту, коли вам перестане бути страшно. Цей момент навряд чи колись настане. Просто зробіть перший крок. Саме він часто змінює життя набагато сильніше, ніж роки сумнівів.
Зараз ви розвиваєтесь не тільки в сфері декламування віршів, а і в UGC напрямку та в кулінарії, як мінімум. До цього додаються відрядження у міста України з виступами. Як Ви будуєте свій графік, щоб встигати виконувати поставлений ритм та приділяти час близьким?
Насправді за красивою картинкою в соцмережах стоїть дуже багато планування. Мій графік змінюється щодня: сьогодні це зйомка реклами, завтра — поетичний вечір в іншому місті, післязавтра — створення нового контенту чи робочі зустрічі. Але головне, чого я навчилася, — не намагатися встигнути абсолютно все. Натомість я просто визначаю, що для мене справді важливо саме сьогодні.
Я люблю, коли є чіткий план, але водночас завжди залишаю місце для спонтанності. Адже те саме натхнення не вміє приходити суто за розкладом. Попри такий насичений темп, для мене принципово знаходити час на те, щоб побути з близькими. Для цього я просто виставляю пріоритети й розмежовую роботу та особисте життя.
Ви надзвичайно активна як і в соцмережах, так і в житті. Як ви знаходите баланс між робочими завданнями та пошуком натхнення для своєї творчості? Що допомогає Вам систематизувати роботу над собою та блогом?
Моє головне джерело натхнення — це люди. Повідомлення від підписників, їхні особисті історії, емоції після поетичних вечорів чи прості слова вдячності щоразу нагадують мені, заради чого я взагалі роблю свою справу. Коли ти чітко розумієш, що твоя творчість комусь допомагає, це мотивує рухатися далі й розвиватися ще більше.
Я не прагну бути продуктивною щохвилини. Якщо відчуваю, що втомилася, то спокійно дозволяю собі відпочити. Бо щиро переконана: лише та людина, яка наповнена сама, здатна надихати інших.
Декламування віршів — доволі не пересічна справа, яка вимагає безліч ораторських навичок, зокрема правильна постановка голосу. Які саме шляхи для покращення ораторських здібностей Ви обираєте? Які вправи для щоденного повторення можете порадити, щоб зробити свій голос більш сильним та витривалим?
Звісно, свого часу я проходила навчання з дикторської майстерності, озвучення та дубляжу. Це дало мені хорошу базу й допомогло зрозуміти, як взагалі працювати з голосом як з інструментом.
Але якщо бути чесною, найбільше мені допомогла саме надивленість. На самому початку я знайшла дівчину, яка теж декламувала поезію, і її стиль мені дуже відгукувався. Я уважно слухала, як вона працює з текстом: де робить паузу, де змінює інтонацію, де говорить майже пошепки, а де, навпаки, додає голосу сили. Я не копіювала її, але вчилася через неї відчувати ритм слова.
Думаю, саме так і формується власне унікальне звучання. Спочатку ти надихаєшся тими, ким захоплюєшся, багато спостерігаєш, аналізуєш і практикуєшся. А з часом крізь це проступає твій особистий стиль — той, за яким тебе починають впізнавати серед сотень інших.
Тому всім, хто тільки починає, я б порадила не боятися вчитися у когось. Дивіться, слухайте, розбирайте фішки тих, хто вас надихає. Але завжди пам’ятайте про головне — не намагайтеся стати чиєюсь копією. У кожного з нас є свій голос, і саме він є нашою найбільшою силою.
Робочі подорожі, менеджмент проєктів та інтенсивний темп життя — це виснажлива робота з великою кількістю комунікацій. Чи ставалися у Вас моменти професійного чи емоційного вигорання через таку щільну взаємодію з людьми? Як Ви відновлюєте свою енергію після насиченого відрядження?
Такі моменти бувають у кожного, хто постійно перебуває в русі й багато працює з людьми. І я тут не виняток.
З часом я просто навчилася вчасно прислухатися до себе. Якщо відчуваю, що ресурс на нулі, ніколи не намагаюся працювати через силу. Для мене відновлення — це не розкіш, а базова необхідність. Іноді мені достатньо побути наодинці з собою, почитати книгу, провести вечір із близькими, побути на природі чи просто влаштувати собі день без телефону й робочих завдань.
Дуже допомагають подорожі. Навіть якщо вони робочі, зміна картинки, нові міста й люди часто не виснажують, а навпаки — наповнюють емоціями. Але найбільше сил мені повертають мої поетичні вечори. Коли після виступу глядачі підходять зі сльозами на очах, дякують за слова чи діляться своїми особистими історіями, я миттєво згадую, заради чого все це роблю. Саме такі моменти дають енергію рухатися далі.
У Вашому блозі гармонійно поєднуються поезія, лайфстайл та експертний контент. Як Ви відчуваєте, про що можна розповісти аудиторії, а що краще залишити за кадром? Де для Вас проходить межа між «особистим» та «публічним»?
Для мене блог — це точно не щоденник, у якому потрібно транслювати абсолютно все. Я завжди намагаюся ділитися тим, що може бути корисним, здатне надихнути або просто подарувати людині емоцію. Саме тому на сторінці так органічно поєднуються поезія, лайфстайл, кулінарія, подорожі та творчі проєкти — це реальні частини мого життя, якими мені щиро хочеться ділитися.
Але є речі, які я свідомо залишаю тільки для себе. Я переконана, що особисте життя не має ставати публічним лише тому, що ти ведеш блог і маєш аудиторію. Повинні залишатися моменти, які хочеться проживати без камери, суто з найближчими людьми. І для мене це дуже цінно.
Що порадите для новачків, які хочуть почати вести блог, але досі відчувають «синдром самозванця» або вагаються, чи буде їхня творчість цікавою комусь, окрім них самих? Який перший крок Ви б порадили зробити сьогодні?
Найперше, що хочу сказати: не чекайте моменту, коли повірите в себе на всі сто відсотків. Мені здається, такого моменту просто не існує, і сумніви бувають абсолютно у всіх. Навіть зараз, коли за моєю спиною роки роботи й велика аудиторія, я все одно можу сильно хвилюватися перед кожним новим проєктом чи виступом.
Мій перший крок свого часу був максимально простим — я просто записала один вірш. Без прописаної стратегії, без великих очікувань, що це якось змінить моє життя. Зробила це просто тому, що хотіла поділитися тим, що було в душі. Іноді саме така маленька дія стає початком великого шляху.
Тому моя порада — припиніть відкладати себе на «потім». Якщо ви давно хочете почати блог, записати перше відео чи показати світу свою творчість — зробіть це сьогодні. Не думайте про ідеальну картинку, складні алгоритми чи кількість переглядів. Фокусуйтеся на тому, що, можливо, саме ваші слова стануть для когось підтримкою чи натхненням. І заради цього точно варто починати.
Читайте також: Європа має діяти: у Європейському парламенті відбувся захід «Standing Up for International Law and Human Rights»
Фото: з архіву героїні