+38(050)6630132 businesswoman.if@gmail.com

Наталія Сваткова: Жінка – це не просто тіло чи матеріал

Наталія Сваткова: Жінка – це не просто тіло чи матеріал

Наталія Сваткова – киянка, яка живе зараз у Берліні, письменниця, головний редактор міжнародного арт-порталу www.guru-art.com, розповідає читачам «BusinessWoman» про роботу над новою книгою та ініціативи, спрямовані на підтримку жінок, що потер­пають від домашнього насильства.

Наталіє, розкажіть, як і чому Ви опинилися в Німеччині?

Це був той випадок, коли дружина їде за чоловіком, а той, в свою чергу, повертається на Батьківщину (сміється). Насправді, до переїзду нас підштовхнула світова криза 2008 року – тоді в Україні закрилися чимало іноземних фірм, і чоловік прийняв складне для нас обох рішення «згорнути» справи. Ось так я і опинилася у Німеччині «дружиною декабриста».

Вже багато років Ви живете й працюєте в Берліні. Роки зо два тому «повернулися» в Україну з книгою «(майже) Єврейські (майже) чоловіки», а в жовтні 2019-го презентували свій арт-портал українським письменникам і художникам. Розкажіть детальніше про нього.

Життя у Німеччині дуже мобільне, часто пов’язане з переїздами – ця доля не оминула й мене. Робота в Берліні, потім у Дюссельдорфі й повторне повернення до Берліну наштовхнули мене на думку про створення справи, котра могла би «функціонувати» незалежно від місця мого знаходження і, безумовно, приносити задоволення й користь оточуючим.

Підготовча робота над арт-порталом продовжувалась добрячих півтора року, перед тим, як ми його презентували публіці. Тут варто відзначити, що наша команда розкидана по Європі: Берлін, Мадрид, Париж, Київ, Івано-Франківськ – і працюємо ми для того, аби об’єднати творчих людей з усього світу, надаємо їм новий арт-майданчик, на якому вони можуть поділитися своєю творчістю.

Виходить, що це письменницький портал?

Наш сайт об’єднує письменників і художників, поетів і фотографів, пропонує підтримку в публікаціях, розміщенні їхніх матеріалів, у пошуку ілюстраторів та видавців, допомогу в розповсюдженні книг у Європі. Отже, ми не просто сайт, де публікується проза чи поезія.

Але ваш сайт тільки російськомовний.

Так, поки це так і в цьому немає жодного політичного підґрунтя. Ми почали працювати в Європі й ставили собі за мету об’єднати людей з колишнього Союзу, котрі зараз мешкають за кордоном. Але приділяємо дуже багато уваги українським авторам, і в процесі підготовки у нас є проєкти саме з українськими видавництвами. Один з них, наприклад, – видання творів українських авторів у Німеччині.

Сайт запрацює колись і українською мовою?

Ми планували таку можливість від самого початку, коли стартував наш арт-портал. На сьогодні можу з повною впевненістю сказати, що це питання часу, оскільки ми бачимо велику цікавість з боку саме україномовних авторів до нашої платформи, а також інтерес української діаспори в Німеччині.

Кожен може бути опублікований на гУрУ?

Редколегія розглядає всі матеріали, відбирає кращі для публікації. Ми почали робити тематичні випуски й залучаємо до них авторів з усього світу, але не приймаємо тексти, що розпалюють міжнаціональну та міжкультурну ворожнечу. Наше завдання – показати читачам, чим живуть люди в інших країнах, як відрізняється тематика їхньої творчості в залежності від місця проживання. Ми намагаємося розширити читацькі кордони й приділити увагу соціальним проблемам, котрі гостро стоять у тих чи інших країнах, діаспорах.

Які основні проблеми є  у тих, хто виїхав?

Це, в першу чергу, адаптація, проблеми спілкування й пошуку роботи – європейські автори активно зачіпають ці теми. Не менш важливою темою у сучасному суспільстві вважається гендерна нерівність і насильство в сім’ях. Саме цій проблемі ми стали приділяти більше уваги останнім часом і знову-таки за допомогою українських видавництв.

Розкажіть, будь ласка, докладніше про цей проєкт.

На даний час йдеться про вихід книги «Добре бути жінкою», в якій я зібрала реальні історії реальних жінок, що потерпали від домашнього насильства з боку своїх партнерів або чоло­віків. Усвідомлення того, що за статистикою щорічно кожна третя жінка в світі стає жертвою насильства, а в Україні понад 2 мільйони (!) українок страждають від фізичної та сексуальної агресії, привело мене до переконання, що цю тему не можна далі замовчувати, й вона вима­гає від суспільства більшого залучення в неї.

Ви гадаєте, що книги допоможуть у вирішенні проблеми?

Щоб вирішити цю проблему, потрібні роки, якщо не десятиліття. Але починати потрібно, точніше, продовжувати й поглиблювати вже давно розпочате і в Європі, і в США, переносити досвід до України, беручи до уваги соціокультурні особливості країни. Завдяки підтримці видавництва Саміт-Книга на чолі з Іваном Степуріним книга стане частиною соціального проєкту, до участі в якому ми плануємо залучити різні ініціативні групи й фонди, провести ряд заходів, спрямованих на висвітлення проблеми насильства в сім’ї.

Дослідивши різні історії та описавши їх у книзі, яку пораду ви можете дати жінкам, що піддаються психологічній, фізичній або сексуальній агресії в сім’ї?

Зустрічаючись із жінками та маючи свій власний досвід, я можу впевнено сказати: «НЕ МОВЧІТЬ!». Жінкам час припинити соромитись і замовчувати «незручні факти» свого несо­лодкого сімейного/партнерського життя, а оточуючим треба ставитись до закликів про допо­могу з більшим розумінням та емпатією.

Так, є притулки для жертв домашнього насильства, але не кожна може зважитися туди піти, боячись осуду, в першу чергу, з боку родичів. Не кожна матиме гроші й можливість безпе­решкодно зібрати необхідні речі або навіть взяти власний паспорт.

Наша задача, людей, котрі тою чи іншою мірою зголосилися бути корисними в такій ситуації, – підтримати, допомогти матеріально й морально, спільно розробити план уходу від аб’юзера, садиста, ґвалтівника, підготувати жінку до того, що цей процес, можливо, потре­буватиме часу з якихось причин і їй доведеться ще якийсь період залишатися в домі з агресором, підлаштовуватися, щоб спробувати уникнути нових спалахів насильства.

І, безперечно, за допомогою цьому проєкту хотілося би донести до жертв і небайдужих людей, які є соціальні державні й волонтерські програми, телефони довіри й психологічної допомоги.

Гадаєте,  всі  мають можливість звернутися до психолога – багато хто боїться, що це йому не по кишені?

Я знаю, що в Україні існують проєкти з надання психологічної підтримки й вони безкоштовні для тих, хто звернеться, але, на жаль, вони не вирішують проблеми зростання кількості випадків домашнього насильства, який збільшився на 30% з введенням карантину. Ця тенденція помітна не лише в Україні – і в Європі показники звернень по допомогу в період пандемії також значно виросли.

Потрібні активніші соціальні та урядові програми, які допомагатимуть жертвам розпізнати насилля, дати їм впевненість у тому, що, наприклад, поліцейські приділятимуть проблемі достатньо уваги.

Де ж на сьогодні можна найшвидше отримати допомогу?

У соціальних мережах. Існують спеціальні групи, де жінки з різних куточків світу активно підтримують одна одну й оперативно надають допомогу тим, хто опинився в біді. Це одна з можливостей, якою в екстреному випадку варто обов’язково скористатися. Але ми маємо вжити заходів, щоб таких можливостей було більше, щоб кожна могла сказати: «Добре бути жінкою», а не просто тілом!