Всесвітній інститут ядерної захищеності (WINS) підтримує Україну з початку повномасштабного вторгнення РФ. Організація працює над зміцненням ядерної безпеки, впровадженням міжнародних стандартів захисту і підтримкою українських фахівців, які працюють у зоні ризику.
Які виклики постають перед ядерною безпекою в умовах війни та чому український досвід є унікальним для світу про це BusinessWoman розпитали у виконавчого директора WINS Ларса ван Дассена.
Які ваші очікування від візиту до України та презентації другого тому видання «Голоси України»?
Для мене важливо, що мої інтереси збігаються з моїми сподіваннями, а тобто – добробут і щасливе існування України, як вільної демократичної та незалежної держави. Я відвідую Україну вже 28 років і бачив її здатною розвивати власну культуру та громадянське суспільство. Україна здатна розбудовуватись та зміцнити держструктуру та стійкість. Мене цікавить, який внесок у це може зробити моя організація — WINS та я особисто.
Як починалась Ваша кар’єра в ядерній галузі?
35 років тому, ще під час мого навчання в університеті тема ядерного нерозповсюдження зацікавила мене. Ця питання актуальним після завершення Холодної війни (період з 1946 року до кінця 1980-х років, під час якого спостерігалося глобальне протистояння двох наддержав – СРСР і США – ред.).
Я почав більш глибоко вивчати цю тему, а після навчання в Данії працював у держструктурах Швеції, які допомагали пострадянським республікам, тож я відвідав їх, зокрема їздив до України. З часом мій професійний інтерес до України став переріс в щирий особистий.
Працював з ядерними об’єктами та регуляторами, але й намагався звертати увагу на соціальний контекст. Помітив, як в Україні розвивалась культура і свобода мислення, що контрастувало з росією. У 2006–2009 роках у росії ще була певна відкритість, але згодом країна стала більш закритою.
Близько 2,5 років тому я почув думку українського письменника Андрія Куркова: “Різниця між Росією і Україною в тому, що росіяни вірять у долю, а українці — в те, що можуть самі її будувати”. Це ключова відмінність, тоді я її усвідомив.
Що таке WINS і як ви підтримуєте Україну?
Організація WINS створено у 2008 році як реакцію на теракти 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Її було засновано у Відні з наміром тісної співпраці з МАГАТЕ, яка діє під егідою ООН. Ми залежимо від фінансування донорів та урядів – США, Канади, Норвегії, Швеції та певною мірою Німеччини та Великої Британії. Ведемо також перемовини з урядом Норвегії щодо нових проєктів.
Ми працюємо виключно з ядерною безпекою. Спершу вивчаємо потреби в Україні разом із партнерами, а потім подаємо їх донорам. Це вузькоспеціалізована сфера, яка вимагає глибокої експертизи.
Водночас нас цікавлять не лише атомні станції чи ядерні установки, а всі об’єкти, де є радіоактивний матеріал, як-от лікарні, що лікують онкохворих, або ж науково-дослідні інститути.
Які загрози ви бачите для ядерної енергетики в умовах війни?
Найбільший ризик – ескалація, яка може призвести до застосування ядерної зброї. Мова йде як про одну боєголовку, так і про більший масштаб. Є також ризик випадкового запуску через через неправильне тлумачення інформації. Другий рівень загрози – атаки або диверсії проти ядерних установок, а також людський фактор, зокрема психологічний тиск на персонал, який працює в умовах війни. Тут важливо, щоб державні структури могли оперативно оцінити ситуацію та інформувати громадськість.
Під час аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році влада приховувала правду, і це призвело до ще більш небезпечних наслідків. Сьогодні, попри війну, українська влада працює ефективно. Наприклад, на Запорізькій АЕС дотримано процедур, вдалось уникнути паніки.
До того ж, працює система, яка інформує міжнародних партнерів про подібні інциденти. Коли ракета пролітає над атомною електростанцією — ми це знаємо. Система реагування в Україні зараз відповідає міжнародним стандартам. Це результат 30-40 років роботи після аварії в Чорнобилі.
«Голоси України. Том другий: ядерна захищеність у часи війни». Яку ідею ви хотіли донести цією книгою?
Ідея створення виникла випадково. Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України троє наших українських колег опинились у Відні. Ми отримали фінансування від уряду Канади й залучили колег до роботи, але згодом постало питання: над чим їм працювати?
Під час однієї зустрічі я згадав про одну книгу, яка зібрала де зібрані свідчення очевидців техногенної катастрофи у Чорнобилі. Подумав: чому б не зробити щось подібне — поговорити з людьми, які працювали в ядерному секторі України під час війни?
Так і виник проєкт. Ми ставили прості питання: «Що ви відчули?», «Що подумали, коли атакували ваше робоче місце?», «Чи згадували дітей?».
Одне з найсильніших свідчень — від працівника Південноукраїнської АЕС. Коли він вів дитину в садок, то побачили салют. Дитина подумала, що це свято, а це був знак вшанування загиблого.
Книга має донести два ключові моменти до читача. Перший – сила людських історій. Коли читаєш свідчення, вони залишають глибокий слід. Про Запорізьку АЕС, побиття, катування – у пресі вони звучать інакше, а з вуст очевидців – по-справжньому. Через емоції приходить глибше розуміння ситуації.
Друге — навіть технологічна сфера залежить від людей. Якщо в АЕС присутні окупанти чи сторонні організації, організаційна структура руйнується. Протоколи, процедури, щоденна робота — все це ламається. Це створює прямі ризики для ядерної безпеки.
Другий – навіть технологічна сфера залежить від людей. Якщо в АЕС присутні окупанти чи сторонні організації, організаційна структура руйнується. Протоколи, процедури, щоденна робота — все це ламається. Це створює прямі ризики для ядерної безпеки.
Скільки людей дали інтерв’ю для книги?
Ми опитали 39 респондентів із 28 організацій. У книгу увійшли 22 свідчення. Дехто з цих людей повернувся до роботи – на Чорнобильській станції, хтось змінив місце роботи. Деякі служать у поліції чи прикордонній службі.
Що ви хочете книгою донести українцям і світу?
Треба бути обережним із “меседжем”, бо сприйняття залежить від особистого досвіду читача. Це я зрозумів після презентації книги у Вашингтоні. Але одне ми хочемо сказати точно — співчуття і повагу до тих, хто виживає і працює в нелюдських умовах російської окупації.
- Що ви побажаєте українцям, які мало обізнані з ядерною тематикою?
- Хоча ця тема технічно здається складно, в основі – звичайні люди. Там працюють люди зі своїми родинами, які щодня дотримуються правил, щоб забезпечити нашу спільну безпеку. Тому важливо цікавитися ядерним сектором — це не лише про енергію, а про безпеку людства.
Читайте також: Профспілковий спорт: встановлено рекорд України
Фото: організатори заходу