24 лютого 2026 року, у день четвертої річниці початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, у стінах Goethe-Institut Salvador-Bahia відбулася подія, що вийшла далеко за межі формату звичайної культурної зустрічі. Це був вечір пам’яті, глибокої рефлексії та водночас — сили. Сили культури, яка не лише зберігає ідентичність, а й будує міжнародні мости навіть у часи війни.
Культурна зустріч Бразилія–Україна об’єднала українську діаспору, представників бразильської культурної спільноти, науковців, митців та лідерів думок. У залі відчувалася особлива концентрація сенсів: тут говорили про війну — мовою мистецтва; про втрати — крізь призму гідності; про біль — із позиції внутрішньої стійкості.
Зустріч відкрила директорка інституту Фрідеріке Мьошель, яка наголосила на важливості культурного діалогу в сучасному міжнародному контексті. Її особистий досвід роботи в Києві під час Революції Гідності 2013–2014 років додав словам особливої щирості. Її виступ був не лише протокольною промовою, а чіткою позицією — підтримкою української спільноти та визнанням культури як простору відповідальності.
Для бізнес-середовища це важливий сигнал: культура сьогодні — це не про «додану вартість», а про стратегічний ресурс впливу й формування довіри між країнами.
Мистецьку частину відкрила українська дизайнерка та ілюстраторка Анастасія Сиваш — уродженка Харкова, яка нині мешкає в Салвадорі. Вона представила проєкт «Щоденники війни», створений журналісткою та культурною продюсеркою Дар’єю Коломієць.
Читання свідчень людей про 24 лютого 2022 року перетворилося на глибокий емоційний досвід. Уривки історій — серед них і особисте свідчення самої Сиваш — відтворили атмосферу перших годин повномасштабного вторгнення. Це була не просто документалістика. Це був акт збереження колективної пам’яті, який водночас стає формою мистецького висловлювання.
У сучасному світі, де інформація швидко втрачає глибину, такі проєкти повертають сенс словам «відповідальність» і «свідчення».
Проф. д-р Патерсон Франко Коста у лекції «Війна в Україні: яке це має відношення до Бразилії?» окреслив економічні, політичні та міграційні зв’язки між двома країнами. Йшлося про непрямі наслідки війни для бразильського контексту, а також про активну присутність української громади в Салвадорі.
Особливу увагу було приділено програмі NEOJIBA, яка з 2022 року прийняла українських музикантів, вимушено переміщених через війну. Такі ініціативи демонструють, що гуманітарна співпраця та культурна дипломатія стають важливими інструментами міжнародних відносин.
Для аудиторії журналу Businesswoman це приклад того, як культурні проєкти можуть формувати нові економічні й партнерські екосистеми — через довіру, співпрацю та спільні цінності.
Окремим виміром зустрічі стала сучасна українська поезія. Перекладачка й дослідниця Воля Єрмалаєва Франко разом із Патерсоном Франко Костою представили творчість Вікторії Амеліної, Артура Дроня та Максима Кривцова — авторів, чиї голоси формують літературний портрет воєнного покоління.
Особливу увагу привернула книга Poemas da Seteira — португальське видання збірки «Вірші з бійниці» Максима Кривцова, опубліковане наприкінці 2025 року видавництвом Rua do Sabão. Усі примірники, представлені під час події, були придбані того ж вечора — як знак глибокого інтересу бразильської публіки до сучасної української літератури.
Також було анонсовано бразильське видання книги «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня — ще один крок до розширення присутності української культури на латиноамериканському ринку.
До події долучився бразильський поет Владімір Кейроз, який прочитав авторський вірш про війну в Україні, написаний рівно чотири роки тому — у перші дні вторгнення. Його виступ став символом культурної солідарності та підтвердженням того, що мистецтво не визнає кордонів.
Гості також мали можливість ознайомитися з виданнями про українську імміграцію в Бразилії, опублікованими RCUB, що ще раз підкреслило глибину історичних зв’язків між нашими народами.
Жіноче лідерство у культурній дипломатії
Цей вечір показав: культурна дипломатія сьогодні значною мірою має жіноче обличчя. Директорка інституту, перекладачка, дизайнерка, продюсерка — жінки виступили не лише як учасниці, а як лідерки процесів, що формують міжнародний діалог.
У світі бізнесу ми дедалі більше говоримо про стійкість, адаптивність і стратегічне мислення. Українська культура демонструє ці якості на практиці. Вона не зникає під тиском війни — вона трансформується, посилюється й виходить на нові ринки.
Культурна зустріч Бразилія–Україна в Салвадорі стала більше ніж подією пам’яті. Вона стала доказом того, що мистецтво — це не лише про естетику. Це про вплив, міжнародну репутацію, партнерство й майбутнє.
І поки триває боротьба за свободу, українська культура продовжує говорити світові: ми є. Ми творимо. Ми будуємо мости.
Читайте також: Українське громадянське суспільство в центрі європейських дискусій: підсумки European Civil Society Week у Брюсселі
Автор матеріалу Олена Жукова
Фото: організатори заходу