Вона працює там, де формуються рішення, що визначають не лише майбутнє України, а й нову архітектуру міжнародного права. Її щоденна робота — це перетин дипломатії, політики та юриспруденції, де кожен крок має стратегічну вагу.
Ірина Мудра — заступниця керівника Офісу Президента України, одна з ключових фігур у процесах, що стосуються міжнародної відповідальності Росії, створення компенсаційних механізмів та формування глобального порядку справедливості.
У розмові з Business Woman — про лідерство в умовах війни, силу рішень, які не можна відкласти, роль жінок у трансформації держави та Україну, яка вже сьогодні формує правила світу майбутнього.
—Ви пройшли шлях від банківського сектору до державної служби. Що для Вас означає бути жінкою–лідеркою в політиці?
Лідерство для мене завжди було про здатність ухвалювати рішення у складні моменти й нести за них відповідальність. Мій перехід із приватного сектору в державне управління був абсолютно свідомим. Хотілося застосувати свій досвід там, де рішення впливають не на окрему компанію, а на розвиток країни.
Повномасштабна війна змінила і саме сприйняття ролі жінок у суспільстві. Українки сьогодні тримають на собі величезну частину відповідальності — в армії, медицині, дипломатії, бізнесі, державному управлінні. І роблять це надзвичайно професійно.
Мені близький підхід, у якому сила поєднується з людяністю, а витримка — з умінням чути інших.
— Чим для Вас принципово відрізняється робота у бізнес–середовищі від роботи на рівні держави?
Бізнес навчає швидкості, дисципліни й орієнтації на результат. У державному секторі горизонт рішень значно ширший — доводиться враховувати безпекові, міжнародні, соціальні та політичні фактори одночасно. Особливо під час війни.
Робота на державному рівні потребує великої внутрішньої витримки. Часто результат не з’являється одразу, але саме системна робота з часом формує стратегічні зміни для країни.
— Якими цінностями та внутрішніми принципами ви керуєтесь, приймаючи рішення в умовах війни?
Війна дуже швидко розставляє все по своїх місцях. Зникає зайве, натомість загострюється відчуття відповідальності за кожне слово і кожне рішення. Для мене важливими залишаються чесність, професійність і здатність мислити стратегічно. Емоції можуть бути сильними, але державні рішення потребують холодного розуму і розуміння наслідків на роки вперед.
Україна зараз проходить період, який визначатиме її майбутнє на десятиліття. Саме тому важливо зберігати внутрішню стійкість і пам’ятати, заради чого працюєш.
— Ви куруєте один із ключових напрямків — відшкодування збитків Україні. Як виникла ця ініціатива і який шлях вона проходить сьогодні?
На початку повномасштабного вторгнення світ переважно говорив про санкції та військову допомогу. Тема компенсацій і відповідальності Росії тоді здавалася багатьом надто складною або навіть нереалістичною.
Україна фактично стала державою, яка почала формувати новий міжнародний механізм із нуля.
Сьогодні вже працює Реєстр збитків у Гаазі, відкриваються нові категорії заяв для громадян, бізнесу та державних інституцій. Паралельно триває робота над створенням Міжнародної компенсаційної комісії та механізмів використання російських активів.
За цими юридичними процесами стоять історії мільйонів українців, які втратили домівки, бізнес, близьких або можливість жити нормальним життям.
— Україна також працює над створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії. Наскільки це важливий процес для міжнародного права?
Мені здається, світ ще не до кінця усвідомлює масштаб того, що зараз відбувається. Після Другої світової війни саме Нюрнберзький трибунал заклав основу міжнародного кримінального права. Сьогодні Україна разом із партнерами бере участь у створенні нового механізму відповідальності за злочин агресії. Рішення розпочати війну стало першопричиною всіх подальших трагедій — убивств, депортацій, руйнування міст, викрадення дітей.
Саме тому питання трибуналу має значення далеко за межами України. Від нього залежить, якими будуть міжнародні правила у XXI столітті.
— Якою є сьогодні позиція міжнародних партнерів щодо механізмів компенсацій і відповідальності Росії?
За останні роки позиція партнерів стала значно рішучішою. Якщо раніше багато дискусій точилися навколо того, чи можливо взагалі створити такі механізми, тосьогодні мова йде вже про конкретні юридичні рішення, міжнародні угоди та практичну реалізацію.
Світ дедалі більше усвідомлює: без справедливості неможливо побудувати тривалий мир. І Україна тут формує важливий міжнародний прецедент.
— За які ключові напрямки ви відповідаєте сьогодні в Офісі Президента?
Моя робота охоплює міжнародно-правовий, юридичний та економічний напрямок, координацію процесів відповідальності Росії, створення компенсаційного механізму, роботу над Спеціальним трибуналом та взаємодію з міжнародними партнерами. Усі ці напрямки об’єднує одна ідея — формування справедливості як основи майбутньої безпеки.
Це дуже складна і водночас надзвичайно жива робота, де щодня доводиться працювати на перетині права, дипломатії та політики.
— Якою Ви бачите роль жінок у відновленні України?
Українські жінки вже стали однією з головних опор країни. Під час війни багато хто взяв на себе відповідальність, до якої раніше не був готовий. Хтось відкрив власну справу, хтось пішов у волонтерство, хтось очолив міжнародні проєкти чи державні напрямки.
Я дуже ціную жіночі професійні спільноти, де є підтримка, партнерство і взаємна довіра. Саме такі середовища формують нову культуру лідерства в Україні.
— Наскільки важливо сьогодні бути частиною професійних чи бізнесових об’єднань?
Сильне середовище завжди прискорює розвиток. У сучасному світі великі зміни відбуваються через співпрацю людей, які мають спільні цінності та готові брати відповідальність за результат. Професійні спільноти створюють довіру, підтримують нові ініціативи й допомагають країні швидше проходити через кризи.
— Якою Ви бачите Україну через 5–10 років?
Україна матиме дуже сильний міжнародний голос. Світ уже зараз дивиться на нас інакше — як на країну, яка здатна впливати на глобальні процеси, а не лише реагувати на них. Я вірю в Україну з сильною економікою, високим рівнем довіри до інституцій і новою культурою відповідальності. І дуже хочу, щоб після всіх випробувань ми зберегли головне — повагу до людини, свободу і внутрішню гідність.
Читайте також: Футбол як релігія: чому аргентинці живуть грою
Фото: Анна Тимошок, з архіву Ірини Мудрої