Двічі залишати дім і починати життя з нуля — досвід, який назавжди змінює. Для Олени Гордієнко війна стала не лише трагедією, а й точкою відліку нових рішень, відповідальності та пошуку безпеки для родини. Переїзд до Бразилії під час повномасштабного вторгнення, народження дитини в умовах невизначеності та побудова бізнесу в іншій культурі — шлях, що вимагав внутрішньої стійкості й сміливості.
У цьому інтерв’ю Олена ділиться своєю історією переїзду, адаптації та підприємництва, розповідає про створення бренду натуральних солодощів без цукру, культурні відмінності Бразилії та уроки, які допомогли їй знайти новий дім далеко від України, не втративши себе.
— Розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Як ви опинилися в Бразилії та з чого почався ваш шлях у новій країні?
У Бразилії я живу трохи більше ніж 2,5 роки, хоча шлях до цієї країни був непростим. На момент переїзду мені було 41 рік, і за плечима я вже мала значний професійний досвід: багато років працювала у сфері кадрової діяльності, маю технічну освіту та займалася підприємництвом.
Для мене війна 2022 року не була першою — я родом зі Сходу України, і ще у 2014 році разом із маленькою донькою мені довелося залишити свій дім і почати життя заново. Тому, коли у лютому 2022 року історія повторилася, я вже знала, що означає швидко приймати складні й відповідальні рішення.
На той момент я була вагітна. Наша молодша донечка народилася у травні 2022 року — вже під час повномасштабної війни. Ми жили неподалік Василькова, поруч із військовим аеродромом, де постійно лунали вибухи. Це сильно вплинуло і на наш психологічний стан, і на бізнес чоловіка. Саме тоді ми зрозуміли, що маємо виїжджати.
Спочатку ми поїхали до Чехії, де проживала моя старша донька Софія. Півтора місяця ми перебували в стані невизначеності, намагаючись зрозуміти, де будувати нове життя — залишатися в Європі чи рухатися далі. Внутрішнє відчуття підказувало: потрібно бути якомога далі від війни та постійної загрози. Передусім хотілося захистити малу.
Так інтуїтивно ми обрали Бразилію. Ми придбали квитки й вирушили в країну, яка згодом стала для нас новою домівкою, новим стартом і місцем, де після всіх пережитих подій з’явився простір для спокою та відновлення.
— Ваші солодощі без цукру – це тренд здорового харчування? Звідки прийшла ідея працювати саме з натуральними інгредієнтами? І що робить вашу продукцію унікальною на бразильському ринку?
Ми з чоловіком багато років дотримуємося вегетаріанського та веганського харчування: не вживаємо м’ясо, рибу та яйця. Тому в Україні в нашому домі завжди була сушарка. Спочатку — невелика, для яблук чи помідорів, а згодом ми придбали професійну, і я почала готувати для сім’ї пастилу, хлібці, кокосові снеки. Це був природний елемент нашого раціону.
Коли ми виїжджали з України, то взяли навіть блендер і дегідратор — без цього ми просто не уявляємо свого харчування. Вже у Бразилії ми планували відкрити смузі-бар, адже тут спекотно і такий формат дуже підходить. Паралельно я почала робити пастилу, але адаптовану під бразильські інгредієнти. Основою стали банани — у Бразилії вони неймовірно солодкі, ароматні та доступні цілий рік.
Коли бразильські покупці вперше спробували пастилу в нашому магазині, вони постійно питали: «Що це таке?» Я пояснювала, що це традиційний український смаколик із фруктового пюре без додавання цукру. Для них це було відкриттям — хоча фрукти тут доступні щодня, традиції сушити їх у бразильців майже немає. Згодом ми почали експериментувати: бананова пастила, мікси з манго, яблуками, ягідні поєднання — усе це стало справжньою новинкою на локальному ринку.
Так поступово сформувалася унікальність нашого продукту:
це повністю натуральні солодощі без цукру, без глютену, без лактози та без консервантів, виготовлені з найкращих бразильських фруктів. Вони підходять усім — дітям від 6 місяців, людям із діабетом, тим, хто дотримується здорового харчування або має харчові обмеження.
Я щиро вважаю, що такі смаколики мають бути в кожній родині. Вони корисні, смачні та створені з любов’ю — у поєднанні українських традицій і бразильського природного багатства.
— Що стало для вас найбільшим викликом після переїзду до Бразилії? І як ви перетворили цей досвід на мотивацію створити власний бренд?
Найбільшим викликом було прийняти те, що життя доведеться починати з нуля. У 40+ це відчувається особливо гостро: в Україні в нас був досвід, певний рівень життя, стабільність. А в Бразилію ми прилетіли з маленькою дитиною, однією валізою та повним нерозумінням, що буде далі. Перший час я дуже сумувала за тим, що ми залишили.
Але саме це й стало моєю мотивацією. Ми не просто починали з нуля — ми починали з досвідом, навичками, підприємницьким мисленням, яке дозволило нам не злякатися. Я багато років працювала на себе, і мій чоловік також. А підприємці — це завжди трішки авантюристи, люди, які готові починати нові справи, навіть у найнеочевидніших умовах. Це і підштовхнуло нас створити власний бренд у Бразилії.
Окремим викликом стала мова. Ми не знали португальської зовсім. А продажі — це про комунікацію. Перший рік я спілкувалася з клієнтами через Google Перекладач. Багато хто дивувався: «Як ти не соромишся?» А я відповідала: «Це моя фішка. Продавати, знаючи мову, може кожен. А спробуйте продавати, коли мову ще тільки починаєш вчити.»
Згодом це справді стало моєю унікальною рисою: щирість, відкритість і сміливість говорити, як умію. Зараз я вже спілкуюся португальською без перекладача. Якщо щось не розумію — просто перепрошую і прошу повторити. Бразильці дуже доброзичливі, завжди готові допомогти чи перефразувати.
Так мінуси перетворилися на плюси. А труднощі — на фундамент нашого бренду та нової історії в Бразилії.
— З якими культурними відмінностями або бар’єрами ви зіштовхнулися в Бразилії як українська підприємниця і як вам вдалося їх подолати?
Бразильці надзвичайно дружні, відкриті й доброзичливі. Перше, що мене дуже здивувало, — це їхня тілесність: обійми, поцілунки навіть під час першого знайомства. Спочатку це було незвично, але згодом я зрозуміла, що за цим стоїть щира відкритість і тепла підтримка.
Вони завжди підбадьорюють: кажуть, що в тебе все вийде, що продукт класний, що історія сильна. У Бразилії люди не руйнують твій настрій — якщо ти на підйомі, вони підсилюють цей стан. Це дуже мотивує, особливо на старті бізнесу в новій країні.
Водночас є й інший бік. Бразильці рідко кажуть «ні». Вони можуть пообіцяти прийти, підтримати, порекомендувати друзям — але не завжди пам’ятають про домовленості. Запланована зустріч може просто не відбутися, і для них це норма. Те саме стосується й роботи: люди можуть домовитися про стажування і не прийти, пояснивши це зламаним автобусом або запрошенням на день народження.
Найбільший виклик для мене як підприємниці — це формування команди. Тут складно знайти відповідальних і стабільних працівників. Бразильці загалом дуже розслаблені: море, сонце, пляж — і робота часто не стоїть на першому місці. Ми, українці, звикли працювати інтенсивно, на результат, і цей контраст відчувається дуже сильно.
З часом я зрозуміла, що ключ — у балансі. Потрібно навчитися бути трохи більш розслабленою, не втрачати власної дисципліни, але приймати місцевий ритм життя. Ми досі в процесі формування команди, але я вірю, що зможу зібрати коло однодумців і власним прикладом показати, що відповідальність і любов до справи можуть чудово працювати й у бразильських реаліях.
— Що б ви хотіли сказати українським жінкам, які зараз вимушені будувати нове життя в іншій країні? Яка ваша головна порада або урок?
Я хочу сказати українським жінкам: ви вже робите неможливе. Переїзд у нову країну — це не слабкість, а прояв величезної внутрішньої сили. Тому не потрібно змушувати себе одразу «ставати на ноги» чи швидко адаптуватися. Дайте собі право на час — на помилки, на сльози, на проживання цього досвіду.
Найважливіше — зберегти себе. Нашу культуру, наші цінності, наш життєвий досвід. Це не тягар, а навпаки — наша внутрішня опора. Все приходить поступово, у свій час.
Сьогодні я точно знаю: навіть за тисячі кілометрів від України можна збудувати дім, якщо він є всередині. Якщо сприймати нову країну не як ворожий простір, а як середовище підтримки. Світ насправді не ворожий — він щирий і відкритий до тих, хто відкритий сам.
Я щиро бажаю кожній жінці знайти себе в собі, відчути свою внутрішню опору й передати це відчуття своїм дітям. Бо саме українські жінки — неймовірні. І де б ми не були, дуже важливо зберігати українське в серці та в родині.
Читайте також: 8700 дерев як «зелений податок» майбутнім поколінням: студенти Державного податкового університету встановили рекорд України
Автор Матеріалу: Олена Жукова
Фото: Олена Жукова