У надзвичайно складні для України часи дипломатична підтримка з боку партнерів із різних куточків світу набуває особливого значення. Аргентинська дипломатка Елена Летісія Мікусінскі, Надзвичайна і Повноважна Посолка Аргентини в Україні, — одна з тих, чия присутність у Києві з перших днів повномасштабної війни є не лише жестом солідарності, а й прикладом глибокої людяності та відданості місії.
У відвертому інтерв’ю Business Woman пані Мікусінскі розповідає про перші результати своєї дипломатичної роботи, виклики служби в країні, що воює, про гуманітарну та технічну підтримку, а також про роль українських жінок у відновленні держави. Вона наголошує: сьогодні дипломатія має бути не лише протокольною, а насамперед — емпатійною, справжньою і трансформаційною.
Як почалася Ваша дипломатична місія в Україні? Чому саме Україна стала країною Вашого призначення? Що Вам уже вдалося досягти за перший рік роботи?
Моя місія розпочалася у 2019 році — в період трансформацій і нового сенсу для України. Аргентинська Республіка давно високо цінує багату культурну спадщину України, її прагнення до демократії та глибину історичного досвіду. Наші двосторонні відносини базуються на глибокому людському зв’язку: Аргентина є домівкою для однієї з найчисельніших українських діаспор у світі — чотирьох поколінь нащадків українців, які зробили вагомий внесок у розвиток нашої країни ще з кінця XIX століття.
Аргентина стала другою країною в Латинській Америці, яка відкрила посольство в Україні, що засвідчило нашу давню відданість поглибленню зв’язків з українським народом і державою.
З самого початку я прагнула зміцнювати співпрацю в ключових секторах — торгівлі, освіті, культурному діалозі, а також у сфері ІТ. За перший рік нам вдалося розширити інституційні зв’язки, зміцнити багатосторонню взаємодію та створити нові можливості для співпраці, зокрема у сфері спорту та культурної дипломатії.
Варто зазначити, що я перебувала в Києві у лютому 2022 року.
Бути дипломаткою в країні, що перебуває у стані війни, — велике випробування. Як Ви з цим справляєтеся? Як вдається поєднувати питання безпеки, цілі місії та взаємодію з владою, суспільством і іншими посольствами?
Дипломатична служба в умовах війни потребує підвищеного рівня відповідальності. Це вимагає виваженості, емоційної стійкості та моральної чіткості. Забезпечення безпеки моєї команди й аргентинських громадян завжди було пріоритетом. Моя донька також живе зі мною в Києві, і ми разом проживаємо реальність столиці, яка перебуває під загрозою.
Попри всі виклики, дипломатична та консульська діяльність не припинялася жодного дня. Справжня, постійна присутність — це серцевина моєї місії.
Ми підтримуємо тісну співпрацю з українськими інституціями, іноземними посольствами та міжнародними організаціями. У всіх взаємодіях — з урядом, громадянським суспільством чи бізнесом — наша мета незмінна: будувати змістовні партнерства. У таких умовах дипломатія перестає бути лише процедурою — вона набуває глибоко людського виміру. Емпатія, рішучість і послідовність стали ключовими рисами професії.
Як Ви оцінюєте значення дипломатичного протоколу в Україні сьогодні? Чи дотримуються правил протоколу політики, дипломати, бізнесмени? Чи достатньо розуміння дипломатичного етикету у різних середовищах?
Протокол залишається вкрай важливим, особливо в надзвичайних умовах, які переживає Україна. Він забезпечує тяглість, легітимність і дотримання міжнародних норм навіть у часи потрясінь. Україна демонструє високу професійність у дотриманні протокольних стандартів, попри складну воєнну ситуацію.
Візити 80 президентів, 12 віцепрезидентів та 84 прем’єр-міністрів до Києва в період з січня 2022-го по липень 2025-го — це свідчення інституційної спроможності та дипломатичної досконалості команди Президента Зеленського та українського державного апарату загалом. Організація таких візитів завжди була ретельною та гідною.
Звісно, залишається простір для розширення знань про протокол — особливо в тих сферах, де дипломатія перетинається з підприємництвом та інноваціями. Але я бачу зростаючі зусилля в різних середовищах підтримувати церемоніальну та процедурну культуру. Протокол — це не просто формальність, а мова поваги й міжнародного діалогу.
Щодо протоколу: наше посольство завжди дотримується офіційного українського стандарту транслітерації географічних назв: Kyiv, Lviv, Odesa. Це — вираження нашої поваги до національної ідентичності України, її мовного суверенітету та міжнародної легітимності.
Цей номер журналу присвячений інвестиціям та грантам. Яку допомогу вже надала або планує надати Ваша країна Україні — технічну, гуманітарну, інвестиційну? У яких секторах? Які напрями співпраці між Аргентиною та Україною Ви вважаєте найперспективнішими?
Аргентина послідовно підтримує Україну на міжнародних майданчиках, виступаючи за принципи суверенітету, територіальної цілісності та міжнародного права. Ми надавали гуманітарну допомогу через глобальні механізми — зокрема, шляхом відправлення 16 літаків з гуманітарними вантажами — і зараз активно шукаємо нові напрями технічної співпраці.
Аргентина була єдиною країною Латинської Америки, яку на Конференції з відновлення України в Римі у 2025 році представляв високопосадовець — віцеміністерка закордонних справ. Це ще раз підтвердило наш намір зробити реальний внесок у відновлення України.
Наразі втілюються проєкти у сферах управління відходами, сільського господарства, фармацевтики та ІТ. У майбутньому бачу великий потенціал у сфері агроінновацій, біотехнологій, академічного обміну, спільних підприємств у сфері продовольчої безпеки та логістики.
Підприємницький дух українців і їхня рішучість перегукуються з прагненнями Аргентини до розвитку й нових можливостей. Ми повинні будувати мости можливостей — не лише інвестиційних, а й знаннєвих та інноваційних.
Що Ви хотіли б сказати жінкам, які бажають повернутися в Україну, але мають побоювання щодо безпеки, житла, роботи? Що, на Вашу думку, має мотивувати українців — і особливо українок — повертатися й розбудовувати економіку, соціальну інфраструктуру, підтримувати підприємництво?
Жінкам України я хочу передати слова захоплення та підтримки. Ваша стійкість — це моральний каркас українського суспільства в умовах війни. Рішення про повернення має бути добровільним, обдуманим і безпечним. Але варто сприймати це не як крок назад, а як акт лідерства.
Щодня тисячі українських чоловіків і жінок — військових, медиків, волонтерів — ризикують життям не лише заради територіальної цілісності, а й заради гідності держави. Їхня сміливість потребує дзеркала — у вигляді тих, хто через громадянське суспільство відновлює те, що намагалася зруйнувати війна.
Знаковим є той факт, що майже 60% нових малих і середніх підприємств, зареєстрованих в Україні у 2024 році, були засновані жінками. Це свідчення не лише стійкості, а й інноваційності та громадянської активності.
Українки сьогодні переосмислюють національний проєкт. Вони стають підприємицями, освітянками, інженерками, лідерками громад. Їхня участь є критично важливою для відновлення довіри, перезапуску економіки та досягнення сталого миру. У кожній ініціативі я бачу креслення майбутньої України — інклюзивної, динамічної й орієнтованої на власних громадян.
Підсумкове слово або додаткові думки?
Дипломатія в часи війни має виходити за межі формальних каналів. Вона має стверджувати цінність життя та створювати союзи, які не лише обмінюються ресурсами, а трансформують спільноти.
Це і обов’язок, і честь — служити в Україні. Я щиро вдячна за можливість бути свідкинею мужнього шляху цієї країни. Тут я бачу не лише боротьбу за суверенітет, а й за сенс, гідність і оновлення.
Насамперед хочу вшанувати тих, хто залишаються за кадром — жінок, чоловіків, дітей, які щодня вірять, діють і відбудовують. Саме в них уже пишеться майбутнє України.
Я була в Києві 24 лютого 2022 року — в день повномасштабного вторгнення. Цей день я пам’ятаю з особливою ясністю і глибокою пошаною. Побачена мною стійкість українців продовжує надихати мене щодня. Я щиро вірю, що мир буде відновлено, а перемога — здобута. І разом з нею — справедливий і довготривалий мир для України.
Читайте також: У Києві презентували новий номер журналу Business Woman
Фото: Анна Тимошок