Держава в смартфоні. Польща, Україна і межі цифрової революціїЦифровізація стала одним із найважливіших напрямів розвитку сучасних держав. Ще десять років тому її вважали футуристичним доповненням до адміністрації. Сьогодні – це центральна опора державних стратегій, які змінюють повсякденне життя мільйонів громадян. Польща й Україна належать до країн, які не просто впроваджують цифрові рішення, а роблять із них основу сучасної держави. Проте там, де Варшава й Київ бачать прогрес, у багатьох західних країнах зростає страх перед світом без паперу, без віконця й – як кажуть скептики – без людини.
Радослав Мачкевич, директор Центрального інформаційного центру, підкреслює, що Польща сьогодні має найамбітніший план цифровізації у своїй історії. «Це справді перший такий документ, який чітко визначає, куди ми хочемо йти і чого прагнемо досягти упродовж наступних десяти років у цифровізації державних послуг», – говорить він. Стратегія цифровізації Польщі до 2035 року була розроблена у діалозі з бізнесом і суспільством. Вона передбачає, що всі основні державні послуги будуть доступні онлайн, а понад 80% дорослих поляків здобудуть цифрові навички. План охоплює не лише центральні установи, а й органи місцевого самоврядування, які мають обробляти документи виключно в електронній формі.
Символом польської трансформації стала програма mObywatel – електронний гаманець із документами та послугами, яким уже користується понад десять з половиною мільйонів людей. «За два роки ми подвоїли кількість користувачів», – говорить Мачкевич. – «Це можливо, бо ми постійно додаємо нові функції, що полегшують повсякденне життя і підвищують безпеку». До застосунку додано, зокрема, модуль MZ Zderzenie, який полегшує оформлення після дорожніх пригод, та Obywatel Junior – перший цифровий гаманець для учнів. Уряд також анонсує розвиток програм кібербезпеки, аби органи самоврядування й публічні установи по всій країні могли захищати дані на однаковому рівні.
На сході континенту цифрова революція має зовсім інший вимір. Україна цифровізується в умовах війни – і робить це з надзвичайною рішучістю. Валерія Коваль, заступниця міністра цифрової трансформації, говорить: «Ми створили своєрідну попкультуру Дії. Громадяни самі просять у нас нові послуги. Дія – це сьогодні частина повсякденного життя». Застосунком користуються понад двадцять три мільйони людей – він об’єднує цифрові документи, програми допомоги та адміністративні послуги. «Я не знаю, де мій пластиковий паспорт – усе в Дії», – зізнається Коваль.
Україна здивувала світ, запустивши першого державного помічника на основі ШІ, який надає поради й незабаром самостійно генеруватиме документи. Ще більший інтерес викликали онлайн-шлюби – функція, яка дозволяє парам, навіть розділеним війною, офіційно укладати шлюб. «За рік ми вже зареєстрували понад дванадцять тисяч шлюбів. Чиновник бачить обох наречених через відеозв’язок, а свідоцтво про шлюб з’являється в додатку наступного дня», – пояснює Коваль. Триває робота над функцією цифрових розлучень, а також над механізмом «економічного бронювання», який дозволяє компаніям утримувати ключових працівників під час мобілізації.
Цифрова трансформація в Україні має також відновлювальний вимір. Система «єВідновлення» дозволяє заявити про зруйноване майно та отримати компенсацію в кілька кліків. «У цифровому світі нічого не можна приховати – прозорість – найкращий захист від корупції», – каже Коваль. За даними уряду, цифровізація вже принесла країні економію та антикорупційні вигоди на суму понад шістдесят шість мільярдів гривень.
Успіхи Польщі й України контрастують із зростаючим скептицизмом в інших частинах світу. У Великій Британії плани запровадити загальний цифровий ідентифікатор викликали масові протести. Тисячі людей вийшли на вулиці Лондона з транспарантами «Digital ID = Digital Prison», застерігаючи, що цифрова держава – це початок світу без приватності. Підтримка проєкту впала нижче 30%.
У Німеччині цифрова трансформація просувається значно повільніше – переважно через побоювання щодо безпеки даних. Лише близько 35% громадян активували функцію електронного паспорта. Громадські організації вимагають «права на життя без цифрового примусу», звертаючи увагу, що надто швидка цифровізація може виключити людей похилого віку, людей з інвалідністю та малозабезпечених.
У Франції тема цифрової ідентичності викликає суперечки щодо суверенітету даних. Париж виступає проти деяких рішень ЄС, побоюючись, що централізація інфраструктури призведе до втрати контролю над інформацією про громадян. У Канаді тим часом з’явилися політичні ініціативи, які вимагають заборони запровадження обов’язкових цифрових ідентифікаторів. Критики застерігають від «цифрового нагляду в ім’я безпеки» та централізації даних у руках держави.
Ці приклади показують, що цифровізація – це не лише технологічний, а й соціальний процес. Там, де влада консультується з громадянами – як у Польщі й Україні – технологія стає союзником. Там, де рішення ухвалюються без участі людей – вона викликає страх і опір. «Не біймося змін – вони прискорюють розвиток. Але держава має допомагати, а не ускладнювати», – каже Валерія Коваль.
Радослав Мачкевич додає: «Цифровізація змінить наше життя, але не позбавить нас вибору. Якщо хтось не хоче користуватися електронною версією послуги, він і далі зможе вирішити справу традиційно».
Держава в смартфоні може стати символом сучасності або знаряддям контролю. Усе залежить від того, в чиїх руках телефон – громадянина чи влади. Польща й Україна доводять, що цифровий прогрес не обов’язково означає втрату людяності, якщо в центрі системи все ще стоїть людина.
Читайте також: Професійний діалог медіа та дипломатії: підсумки зустрічі в Брюсселі
Фото: Вероніка Марчук