+38(050)6630132 businesswoman.if@gmail.com

Бути членом спільноти українців за кордоном означає мати безмежне поле знайомств з цікавими людьми

Бути членом спільноти українців за кордоном означає мати безмежне поле знайомств з цікавими людьми

Катерина Самойлик – творча, світла, активна, енергійна та дуже позитивна особистість. Вона пише емоційні, зворушливі тексти, виховує двох дітей і бере активну участь у діяльності української громади в Туреччині. В інтерв’ю для журналу «Business Woman» Катерина розповіла про покликання та творчу реалізацію, свій набутий досвід і життя за кордоном.

Катерино, вітаю! Будь ласка, відрекомендуйте себе нашим читачам.

Добрий день! Я – Катерина Самойлик, народилась у Києві, де прожила понад 30 років, закінчила Національну академію внутрішніх справ України, але реалізовуюсь як письменниця, поетеса, копірайтер, громадська діячка і беру участь у проєктах туристичного сектору. Тобто працюю з текстами і з людьми. Вже 7 років живу в Туреччині.

Коли Ви усвідомили покликання писати? Чи сталося це ще в дитинстві?

Не було раптового осяяння… Я вивчилась на правознавця і потім працювала на різних посадах: помічника нотаріуса, юрисконсульта, маркетолога. Паралельно відчувала потребу письмово висловлювати почуття, тому й писала. Думаю, у кожного з нас час від часу виникає внутрішній пошук шляхів збалансування власних потреб. Я займаюся різними видами діяльності, і всі вони мені цікаві. Йду життям за покликом серця, бо для мене «право бути собою» – найголовніше.

Ви маєте двох дітей. Як їхнє виховання поєднуєте з професійним життям?

Я обожнюю дітей. Мені не подобається сприйняття материнства через терпіння і жертовність, тож я із задоволенням занурилась у вивчення навколо дитячих аспектів життя. Врешті, завдяки дітям поступово змінилася я, моє оточення, цінності. Після народження другої дитини я стала колумністом рубрики «Розмова з батьками» часопису «Дитячий садок», почала писати матеріали до журналу «Дошкілля». Потім видала порадник для батьків про вагітність та книгу «У просторі дитинства», працювала редакторкою інформаційного порталу для батьків «Наші діти».

Розкажіть про літературний діапазон та творчі плани.

Широкий діапазон творчих робіт стимулює до пошуку відповідей. Це такий процес пізнання себе. А ще словотворення – це суцільна магія! Я пишу любовну лірику, оповідання, сценарії театралізованих програм, тексти пісень і вірю, що існує певний алгоритм: щоб про щось писати, потрібно багато читати та постійно дізнаватись нове. Інформація перетравлюється і народжуються нові тексти. Кропітка, але улюблена праця.

У 2019 я підготувала збірку оповідань про життя експатів у Туреччині під назвою «Вільна». Електронна книга отримала відзнаку «Літературний листопад» на платформі «Букнет», і цього року планую видати її у паперовому форматі. Крім того, серед творчих планів – дитяча література. Й було б цікаво дослідити мовний простір української та турецької мов, вживаність схожих слів. Наприклад, є багато знайомих нам за звучанням турецьких слів, що мають геть інше значення українською: кулак – вухо, кум – пісок, сарай – палац, кавун – диня, табак – тарілка, баян – жінка, мама – дитяче харчування…

Бажаємо Вам успіху на цій ниві! А які художні твори вже маєте у доробку?

Дякую! Я є співавторкою відомої серії збірок «Теплі історії у стилі блюз» та «Теплі родинні історії». Маю оповідання у «Збірці творів українців у Туреччині», виданої за підтримки посольства. Також я – автор збірки поезій «Алхімія щастя», до якої увійшли 69 віршів і ексклюзивні фотоілюстрації з моїх подорожей Туреччиною. Останнє нещодавно опубліковане оповідання «Срібний медальйон» увійшло до спільної збірки українських авторів «Різдвяний шепіт».

Ви вже тривалий час живете у Туреччині. Яким був шлях за кордон?

Шлях був нестандартним, навіть дивним, емоційним. Я відпочивала з дітьми в Анталії декілька років поспіль і, коли території готельного парку стали вже добре знайомими, розпочала гуляти містом. Це був захват з першої хвилини! Черепиця на дахах, бірюзове море, неймовірні аромати квітів, чиста бруківка, пальми і… всюди котики. Так захотілося залишитись у цьому райському куточку. Хоча б на сезон. Та, на жаль, можливості такої не було. І щоб не полишати мрію, я поставила собі на екран комп’ютера фото міста з висоти пташиного польоту. Знайшла ту світлину в мережі – така собі спроба візуалізувати бажання. Понад рік дивилась на море, кольорові будиночки і вулиці, мріяла… і завдяки підтримці рідних одного дня це сталося. При цьому ми оселилися саме в тому районі, яким я милувалася.

Яка надихаюча історія. Чи означає це, що Ви та сама людина, яка задоволена життям?

Відчуття щастя – оцінка суб’єктивна. Так, я щаслива, бо маю родину й улюблену справу, час на хобі та домашніх улюбленців. І живу біля моря! Це те, про що я мріяла. Знаєте, фізіологи кажуть, що рівень щастя можна виміряти за допомогою МРТ, і, безумовно, він постійно змінюється. Я думаю, кожному з нас варто створювати своєрідну бібліотеку приємних спогадів, щоб час від часу згадувати про неї і мати більше підстав бути щасливими. Візерунки долі та поведінки постійно формують емоційний стан.

Якщо ми вже говоримо про емоції – хочу додати кілька слів про дитячу літературу. Художні тексти мають бути своєрідним подразником, що викликає у юного читача різноманітні емоції. Я проти того, щоб книги повчали-моралізували-навчали. Я хочу, щоб вони стимулювали, розвивали. Щоб діти з щирим задоволенням крокували з дивакуватими героями чудернацькими світами.

Ви згадали про домашніх тварин. Маєте улюбленця?

Так! І не одного. Наразі я маю двох котиків, яких ми знайшли на вулиці, невеличкого песика та двох папуг.

Це ж справжній мінізоопарк! Гаразд, повернімось до Вашої професійної сфери. Розкажіть, будь ласка, що таке копірайтинг та як Ви обрали ці напрямки діяльності?

Копірайтинг є частиною маркетингу й полягає у написанні профільних текстів для сайтів, соціальних мереж і поліграфічної продукції. Також я займаюся транскрибацією – це розшифровка аудіо та відео в текст. Зазвичай кажу, що працюю архітектором контенту. Створюю різноманітні текстові матеріали та навчаю ефективним комунікаціям з клієнтами. Обрала ці напрямки вже понад 10 років тому, оскільки вони надають великі можливості для реалізації креативних ідей, а також дозволяють працювати дистанційно, що є перевагою творчої професії та актуально за будь-яких умов.

Зрозуміло. Дякую. Я знаю, що Ви також громадська активістка. З чого все почалося?

Все почалося з пошуку гуртків для моїх дітей в Анталії. Випадково натрапила на діаспору, а після особистого знайомства з головою громадської організації «Українська родина» Вітою Михайловою, стала відвідувати майже всі заходи спілки. Такі зустрічі давали мені багато корисної інформації та моральну підтримку.

Взагалі, для мене громадська активність – це насамперед можливості. Бути членом спільноти українців за кордоном означає мати безмежне поле знайомств з цікавими людьми. Вже понад п’ять років я обіймаю посаду секретаря громади і долучаюсь до організації та проведення майже всіх заходів – від камерних, атмосферних подій на кшталт літературних вечорів з відомими письменниками до масштабних щорічних фестивалів з багаточасовими концертними програмами різних колективів. Крім того, ми регулярно зустрічаємося з представниками спілок інших країн, працівниками консульства, посольства, урядовцями.

І безпосередньо у будівлі спілки життя вирує. До пандемії працювали клуби вивчення іноземних мов, дитячі гуртки та секції, кабінет юридичної консультації. З 2017 року діє українська суботня школа і є власна бібліотека. Нині, за оцінками Посольства, саме в анталійській провінції постійно проживає найбільша кількість громадян України. Я справді щиро пишаюся, що стала частиною цієї фантастичної й стрімкої розбудови об’єднання однодумців.

Дякую за бесіду і щиро бажаю Вам подальших досягнень й нових ідей.

Матеріал підготувала Віта Михайлова
Фото з архіву Катерини Самойлик