У світі щороку 5 грудня відзначають Міжнародний день волонтера. Ідея належить Організації Об’єднаних Націй (ООН): ще 17 грудня 1985 року Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію, що закликала уряди та громади відзначати цей день як «Міжнародний день волонтера в ім’я економічного та соціального розвитку».
Це день, коли волонтерів — тих, хто безкорисливо присвячує свій час, зусилля чи навички заради спільного добра — вшановують у всьому світі. Це не просто символ: це нагода згадати, наскільки важливий внесок добровольців у суспільство, і залучити нових людей до волонтерства.
З роками святкування набуло масштабного характеру — в багатьох країнах волонтери, громадські та урядові організації, приватний сектор і неурядові ініціативи спільно організовують акції, заходи, кампанії, щоб показати: волонтерство — це сила, здатна змінювати життя.
Цього року — як і кожного 5 грудня — це нагадування: волонтерство — це не просто про добрі справи. Це про солідарність, людяність та спільну відповідальність, яку може взяти на себе кожен.
Поняття «волонтер» увійшло в наш побут не тоді, коли його зафіксували в міжнародних документах. Воно народжувалося поступово — у взаємодопомозі сусідів, у традиціях громади, у звичці українців триматися разом у найважчі часи.
Але справжній вибух волонтерства Україна пережила у 2014 році. Саме тоді, після Революції Гідності та початку війни, люди почали самоорганізовуватися швидше, ніж державні структури встигали реагувати. Відправити бронежилети, зібрати ліки, навчитися плести маскувальні сітки — усе це робилося без наказів і протоколів. Просто тому, що так треба
Повномасштабне вторгнення стало випробуванням, яке могло зламати. Але не зламало. Воно об’єднало.
За лічені години після перших вибухів волонтерські центри запрацювали по всій Україні. Черги з охочих допомогти почали збиратися раніше, ніж відкривалися двері. Одні носили мішки з продуктами, інші збирали гуманітарку з квартир, гаражів і офісів. Хтось вчився водити бус, хтось — лагодити дрони.
Добровольці стали окремим фронтом, який тримає країну так само впевнено, як і військові. Люди, які не чекають, а діють. Кожен волонтер має свою історію. Іноді це студентка, яка замість вихідних фасує допомогу. Іноді — бізнесмен, що відкриває свій склад для потреб військових.
Іноді — пенсіонерка, яка тихенько приносить домашні пиріжки в пункт збору.
Їх не зобов’язує посада чи статус. Їх веде внутрішній голос: «Ти можеш. Ти потрібен». І цей голос сильніший за втому, брак часу чи власні страхи.
Читайте також: У Києві відкрили перший бізнес-хаб Ощадбанку: новий простір для розвитку підприємництва
Фото: Міжнародний штаб допомоги українцям