+38(050)6630132 businesswoman.if@gmail.com

Ірина Верещук: “Маємо творити енергію, яка потрібна Україні”

Ірина Верещук: “Маємо творити енергію, яка потрібна Україні”

Ірина  Верещук, президент Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень і консенсусних практик.  

Пані Ірино, в минулому Ви маєте практику і розуміння того, що таке державна служба та органи місцевого самоврядування, адже були міським головою Рави Руської. Скажіть, будь ласка, як Вам було керувати містом і з чим Ви стикнулись, як жінка, зокрема?

Найперше варто відзначити те, що після виборів я з подивом дізналась, що я була наймолодшою жінкою-міським головою в Україні. Тобто, мені було 30 років, коли мене обрали і  я пам’ятаю як хотіла, щоб мені було більше років, бо всі вважали, що я ще замолода і потрібно пройти певний шлях для такої посади. Також я була одна з небагатьох, як тоді з’ясувалося (в нас було 625 міст і всього 10 жінок міських голів), бо дуже мало жінок, які очолюють саме міста, це більше чоловіча посада, хоча я особисто так не вважаю. Перевага жінки-мера все-таки є: завжди, коли приїжджала до своєї колеги (а у нас у Львівській області було таких всього 2 містечка районного значення це Рава Руська і Радехів) Ніни Загеней, одразу було видно, що тут господарює жінка, все місто в квітах, в клумбах, наче вдома, такий собі садочок біля хати. Маргарет Тетчер казала: «Якщо жінка вміє керувати домашнім господарством, то вона і буде керувати країною», і це справді так і було. Я не кажу, що чоловіки погані міські голови, але жінка завжди додає певної вишуканості та охайності місту.

Що Вам вдалось змінити в місті, будучи міським головою? Що вдалося змінити в цій системі і взагалі, що Вам особисто дала посада міської голови Рава Руської.

Вдалось змінити, як на мене, багато. По-перше вдалось зламати стереотип, в першу чергу для себе, що жінці не вдаються чоловічі виклики і завдання, бо одна справа посадити квіточки і розбити нові парки, а інша справа провести ремонт будівель радянського типу. Наприклад, у нас було військове містечко, яке було в жахливому стані, все майже знищене та зруйноване. І тут я знайшла, на мій погляд, досить хороший вихід – ми започаткували програму у міській раді, що якщо люди будуть готові об’єднатись в ОСББ і зроблять це відповідно до чинного законодавства, ми обіцяєм їм провести перший капітальний ремонт. Розуміючи, що в них таких коштів на це не буде, люди все-таки подавали документи  про створення ОСББ  і ми їм робили такі основні ремонти, які б їм самим було важко зробити. До речі, коли я йшла на вибори, це була моя родзинка, бо я, як юрист, розробила цілу програму створення ОСББ і люди бачили, що я зможу їм допомогти. Так і сталось: ми почали замінювати дахи, водопровідні, каналізаційні системи в будинках і т.д. Загалом, я не можу сказати, що ми вирішили повністю це питання, бо фонд є великим, але ми заклали цей фундамент, і наразі, спілкуючись з нашими містянами, ця програма надалі працює і набуває більших розмірів. Також потрібно відзначити, що ми особливо дбали про чистоту та охайність міста, почали розчищати парки та вулиці, в результаті чого вигравали майже щороку обласні конкурси на найохайніше місто та обласні екологічні конкурси. За рахунок цього ми закуповували сміттєзбиральну техніку, баки та інше.

Як вдавалось переконувати чоловіків? Використовували жіночі хитрощі та статус жінки?

Ні, я не використовувала жіночі хитрощі, я використовувала свою службу в армії, цього було достатньо і мені це вдавалось.

Розкажіть, що виховує армія і як вона вплинула особисто на Вас?

Армія виховує надзвичайно, особливо жінку. Вона, фактично, виховує ті чоловічі риси, які жінці не притаманні. У суспільстві багато професій вважаються суто чоловічими, де жінки не сприймаються, але це дає можливість і поштовх жінкам зрозуміти, що насправді це все не так, це тільки стереотипне мислення, бо коли ти туди потрапляєш і виконуєш ті самі завдання, що і чоловіки: так само ходиш в наряди, так само живеш в казармі, їдеш на полігон і т.д., це звичайно відкидає подалі  бажання змагатися з чоловіками за їхню маскулінність і за їхнє право залишатись чоловіками, а нам – жінками. Я зрозуміла наскільки цінною є жінка саме в тому стереотипному розумінні, до якого ми звикли. В армії, хочеш ти того чи не хочеш, набуваєш і мусиш набувати тих вульгарних чоловічих рис. Я була фактично єдина жінка офіцер і доводилось працювати в чоловічому колективі, а також керувати солдатами, а це жінці не так просто, потрібно було поставити себе так, щоб для них це не було обтяжливим – це дійсно великий психологічний виклик. Проте, не багатьом жінкам вдається таки трансформувати оті всі навички і взяти від армії тільки хороше. Я рада, що армія додала мені такі якості як сміливість, впевненість, самодисципліну, а головне – розуміння того, що не потрібно ніколи зупинятись перед поставленими цілями.

А як Ви боролись з невиконанням доручень, які Ви давали і взагалі як боролись з корупцією? Чи пропонували Вам хабар?

Дивлячись, що в вашому понятті хабар. Для мене спочатку було дивним бачити, як до мене стоять черги людей, які хочуть, щоб я їм допомогла вирішити їхні проблеми та які приносили мені подаруночки у вигляді сметанки чи сальця. Я цього не розуміла, бо ніколи не ставила ніяких умов, для мене – це моя робота, але для них, як потім зрозуміла, це був такий спосіб життя – робити такі щирі подарунки-подяки. Називати все хабарництвом і корупцією не можна, але, звичайно, коли від твого рішення залежить прийняття чи неприйняття важливого рішення, виділення чи не виділення земельної ділянки або умовно ще чогось, і перед тим як приймати рішення викликаєш людину, спонукаєш її до того, щоб вона тобі занесла гроші або якесь благо, то тоді це, звичайно, можна віднести до корупційних діянь, що є абсолютно недопустимим. З іншого боку, в нас, наприклад, заборонено виділяти якісь кошти на проведення дня міста або Дня незалежності. Але як ти не організуєш ці свята для людей? На це потрібні кошти і ти мусиш йти до підприємців, до керівників організацій та установ на своїй території, мусиш з ними домовлятися про якісь кошти і це звичайний корупційний ризик, з боку держави і правоохоронних органів – це корупція. Але таким чином будувались дитячі майданчики та дофінансовувалось багато речей. Наше законодавство не спрямоване на благо народу, воно унеможливлює багато процесів, які вони називають корупційними, хоча це вже давно звикла практика в європейських країнах, коли бізнес співпрацює з владою. І таких нюансів багато. Законодавство не налаштоване на те, щоб не вважати ворогом міського голову, депутата міської ради або посадову особу, які не мають за мету заробити особисто, але мають бажання створити щось для людей та бажання, будемо відверті, виграти наступні вибори, але як це зробити, якщо люди не бачать роботи, її неможливо показати, бо законодавство цього не дозволяє.

Сьогодні Ви займаєтесь трохи іншою сферою діяльності, більш глобальною. Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.

Сьогодні я займаюсь власне центром балтійсько-чорноморських досліджень і, чесно кажучи, після Революції Гідності багато оцінок моїх змінилось, багато моїх спостережень набули нових  якостей. Я зрозуміла: бачила якщо зміни не розпочати «зверху», якщо неправильно закласти на сьогодні навіть той же процес децентралізації, який ми так хотіли запустити, нічого не вийде. Ми розгубимо в напівреформах все те добре, що є, ми не зможемо досягти хоча би того рівня, щоб вийти зі стану країн третього світу, куди нас сьогодні занесло чомусь, хоча ми не маємо на це жодних підстав, тому що ми маємо вдале геополітичне розташування, в центрі Європи, ми маємо працездатне населення і ми  абсолютно вмотивовані мати свою державу, але ми чомусь відносимося до країн третього світу за багатьма показниками. Я зрозуміла те, що, навіть прийшовши до Верховної Ради вже зараз, я не буду настільки корисна там, як те, чим я займаюсь зараз. А зараз ми займаємось тим, що формулюємо сприятливі умови для миротворчого співробітництва нашої влади і тих, хто є нашими друзями за кордоном, а це наші сусіди – поляки, угорці, румуни, чехи, які, на жаль, мають також трішки патологічне щодо нас уявлення, у них всіх є певна пострадянська інерція щодо нашого сприйняття і на це є багато причин.

Ваша порада жінкам бізнесу та політики. Що потрібно робити сьогодні, щоб не допустити поглинання країни іншими державами?

Найперше – об’єднатись. Я розумію, що жінки, які досягли успіху, мають свої амбіції і це дуже важливо для них. Звичайно, без амбіцій не буде нічого, амбіція рухає нами вдень і вночі, вона відволікає нашу увагу від умовно-сімейних та домашніх проблем, змушує нас працювати і в суботу, і в неділю. Вона є позитивною, але зараз настав такий час, коли нам варто уявити і продемонструвати те, що іноді консенсус і здатність до об’єднання є важливішими, ніж особиста амбіція кожної з нас. І от, якщо ми покажемо, що ми здатні поступатися частиною владних та особистих амбіцій заради спільної мети, це буде гарним прикладом для всіх решта. Я розумію, що кожна з нас на сьогодні десь в тиші свого дому має добре подумати, чи вона готова буде позбутись частини своїх амбіцій, хоча б на деякий час, хоча би заради того, щоб направити ситуацію та вивести її на новий рівень. Зараз, я думаю, це найголовніше: знайти в собі ту силу, яка не буде знищувати, а тільки об’єднувати і створювати ту енергію, яка потрібна Україні.