Ольга Данилюк: “Нам потрібний незалежний український театр”

Ольга Данилюк, доктор наук  (Університет Лондона, University of London), режисер, театральна художниця, куратор Театральної Лабораторії Мистецького Арсеналу “Другий Поверх”, як дослідник співпрацює з Університетами Кенту, Вестмінстеру і  Брюнелю ( University of Kent, Westminster University, Brunel University), а також є радником Міністра культури України на громадських засадахПані Ольго, Ви довгий час проживали у Великій Британії. Чому для життя і кар’єри обрали саме цю державу? Що Вас привабило?

В першу чергу хочу зазначити, що Великобританія відкрита для людей з різних куточків світу, британську культуру на сьогоднішній день творять люди багатьох національностей. Мені подобаються суспільства, де громадяни не дискримінуються за національною ознакою. Особливо мені імпонував Лондон з його космополітичною культурою. Цікаво, що британська культура, увібравши у себе багато інших культур, зберегла і свою оригінальність. Особливо, це неперевершене британське почуття гумору і постійна самоіронія. Звичайно, хотілося стати частиною культурного, інтелектуального життя столиці з таким різноманіттям подій. Це творче середовище було надзвичайним стимулом для розвитку моєї творчої та наукової кар’єри. Високий рівень освіти і прозорість інституцій – основний критерій вибору. Я люблю вигравати за правилами, коли оцінюють за здібностями і працездатністю. Для моєї сім’ї це також був важливий досвід, в навчальних закладах до дітей дуже позитивно ставилися, допомагали і підтримували.

Чи можна говорити про суттєві відмінності у театральному середовищі України та Великої Британії? Що варто перейняти Україні і чим поділитися?

Театральне середовище двох країн суттєво відрізняється інституційною організацією. У Великобританії практично не існує репертуарних театрів, які є нормою в Україні. Театральний контент Великобританії набагато різноманітніший та мультикультурний, не настільки сфокусований на національному продукті як український. Здебільшого український  театр консервативніший, глядач менш відкритий до експерементів і відсутні критерії оцінки постдраматичних форм. Щодо критичного осмислення сучасності, я спостерігаю певну несміливість українського театру, можливо через надмірну залежність від державного сектора, що не скажеш про британський театр. Наприклад, традиція політичної п’єси у нас зовсім відсутня, а британські драматурги не мислять себе без критики влади.

Мене турбує відсутність гастролей європейських і не тільки театральних колективів в Україні. Це дуже звужує світогляд глядача, який не є залучений до глобальної театральної культури. Насамперед нам потрібний творчо незалежний  український театр, незалежні театральні сцени, які могли би представити усе різноманіття сучасного театру.  Власне, нові форми драматургії – це те, що робить театр таким живим і несподіваним. Мені здається, від українського театру очікують оригінальних робіт, автентичного погляду, а не просто наслідування західних концепцій. І в цьому може бути важливий внесок України у світову культуру.

Чим сьогодні живе сучасний український театр? На якому рівні театральне мистецтво нашої країни?

В українському театрі відбувається багато позитивних змін останнім часом. З’явилися нові тенденції, майданчики, сучасний український театр накінець вийшов за рамки академізму і чистого жанру, експерементує з формою, змістом, шукає нову естетику. На відміну від інших мистецьких дисциплін театр найдовше зберігав статус кво. Те, що назріла потреба в оновленні – відкриває  довгоочікувані перспективи для розвитку. На мою думку, українському театру потрібно вийти на більш сучасний рівень репрезентацій, відмовитись від застарілих форм художнього виразу, оновити школу акторської гри і саму методологію театру. У нас не зовсім сформований сучасний дискурс театральних практик і де ми знаходимося по відношенню до світових тенденцій. Ця обмеженність дозволяє оголошувати ідеї десятилітньої давності як абсолютно нові в Україні або запозичувати художні рішення без посилання на першоджерело. Цю схильність до плагіату уже варто перерости і вивести театр на більш універсальний рівень, щоб він був цікавий не тільки вітчизняному, а міжнародному глядачеві.

 На якому етапі «Театральна лабораторія»? Поясніть, що це і як працює? Звідки взялася ідея? Чим корисний цей проект?

«Театральна лабораторія» на етапі становлення. Це міждисциплінарний простір, який об’єднує теорію і практику сучасного театру. Завдання, які ставить перед собою «Театральна лабораторія» – це створення нового перформативного простору, не обмеженого традиційною театральною сценою та формою. На відміну від репертуарних театрів, багатопрофільний простір Мистецького Арсеналу дозволяє реалізувати інноваційні творчі проекти найрізноманітнішого типу. Їдея створення такого простору виникла у мене ще під час аспірантури в Університеті Лондона, де я досліджувала нові форми драматургіії на практиці і в теорії. Система українських театрів накладає багато обмежень на розвиток сучасних форм театру. Тому така лабораторія дуже важлива для розвитку сучасного театру в Україні.

Сьогодні вдосталь сучасних непрофесійних театральних методик, які допомагають подивитися на проблему творчо і вирішити конфлікт (наприклад, Форум-театр). Такі методи, частіше за все, йдуть з Європи. Що думаєте стосовно цього? Чи приживуться подібні європейські ідеї в Україні?

До методик непрофесійного, або як його ще називають соціального театру, я ставлюсь позитивно. Сучасний західний театр уже давно перейшов до змішаних форм, де розмиті жанрові межі, та і поняття акторства значно розширилось. Недавно я сама була режисером променадного театру “Листи незнайомому другу з Нью Йорка”, що мав соціальну складову. Акторами цього проекту були підлітки з прифронтового міста Новгородське, які грали самих себе. Коли наш світогляд заполонили медіа, виникає бажання автентичності. “Справжні” люди можуть більше вражати, ніж професійні актори в певних контекстах (я зовсім не хочу образити останніх). Варто сказати про перформативний поворот, який визначив новий дискурс, що тягнеться ще з 70-х років. Ми уже живемо у середовищі, коли насправді “весь світ театр”, тому і роль театру треба переосмислювати також. Перформативні методики театру якраз дуже актуальні для проблем сьогодення, і вони не обмежуються форум-театром. Ці методики безперечно мають перспективу в Україні. Зараз є значний інтерес до мистецтва без меж, що включає також роботу з людьми з інвалідністю, особливими дітьми, загалом з соціальними категоріями населення, які були мало представлені в мистецькій культурі.

Існує твердження, що творчим людям необхідна повна свобода дій. Чи погоджуєтеся? Маєте підтримку своїх ідей в очах чоловіка?

Свобода – це територія творчості. Це сутність творчого процесу, повітря для художника. Я вжила стільки епітетів, тому що це надзвичайно важливо. Без свободи мистецтво може легко скотитися у пропаганду і втратити себе. Але свобода не значить вседозволенність і свавілля, а вміння нестандартно мислити і гостро аналізувати, бути впертим і непідкупним, стояти на своїх позиціях. Таким творчим особистостям не легко при будь-яких режимах, але вони викликають у мене найбільше захоплення. Як творча одиниця я автономна від свого чоловіка. Він до цього звик і завжди мене підтримує, хоча і не завжди розуміє для чого я роблю свої дослідження і яка кінцева мета. Але він довіряє моїй творчій інтуїції і ніколи мене не обмежує.

Що для Вас завжди буде першочерговим? Які маєте плани на найближчий час?

У моєму житті завжди змагаються два пріорітети: кар’єра і сім’я. Не можу сказати, що завжди виходить балансувати усі сфери життя. Бувають періоди, коли першочерговим стає сім’я, особливо зважаючи на неймовірну зайнятість мого чоловіка. Тепер, коли ми уже разом у Києві, маю можливість більше часу присвятити роботі. У мене завжди багато планів, я не уявляю себе без творчості. А діти хочуть, щоб я їм  приділяла більше уваги. Ми дуже любимо разом проводити дозвілля, і вони хочуть, щоб мій вільний час належав їм. На жаль, у творчих людей ненормований робочий день, і бувають періоди, коли я зовсім пропадаю. Одна частина моєї особистості абсолютно домашня, а друга амбіційна і активна. З цього протистояння і народжується баланс. Гірше, коли людина вибирає щось одне і розвивається в одному напрямку. Кар’єра важлива, але жінка несе у собі багато любові і ці почуття повинні реалізуватися.

Найближчим часом  реалізовуватиму свої плани як куратор Театральної лабораторії у Мистецькому рсеналі. Зараз готую приїзд надзвичайно інноваційної бельгійської групи CREW, яка працює з імерсивними, віртуальними технологіями в театрі. Також, буду розвивати тему залучення театральних методик до інклюзивної освіти через тренінги і фестивалі. І вже запланована масштабна режисерська робота – це вистава «Пятидесятниця» за п’єсою відомого британського драматурга Девіда Едгара, яка вперше перекладена українською і вже восени ми провели публічні читання разом із автором у Театральній лабораторії.