За підрахунками деяких науковців, людина з добрим зором отримує через очі біля 80 відсотків інформації про довколишній світ. Внаслідок тісної співпраці очей і мозку ми бачимо в кольорах, сприймаємо переміщення предметів та зображень у безперервному русі, а не окремими кадрами, впізнаємо об’єкти за їхніми формами і бачимо тривимірне зображення. До того ж наші очі легко пристосовуються до світла різної інтенсивності.
Щоб ми могли бачити при будь-якому освітленні, існує кілька механізмів. Наприклад, при потребі зіниця розширяється від 1,5 до 8 міліметрів у діаметрі, і тоді в око потрапляє у 30 разів більше світла. Далі світло проходить через кришталик і фокусується на сітківці, внаслідок чого світлова енергія зростає у 100 000 разів. Тому ніколи не дивіться на сонце незахищеними очима.
У сітківці є два типи фоторецепторів — колбочки (приблизно 6 мільйонів), які забезпечують кольорове зображення і його чіткість, а також палички (120—140 мільйонів), які в тисячу разів чутливіші за колбочки і допомагають бачити при тьмяному світлі. За відповідних умов паличка здатна вловити один фотон, тобто найменшу частинку світла.
Інший механізм пов’язаний з нейронами сітківки, які з’єднані з колбочками і паличками. За даними Американської оптометричної асоціації, ці нейрони пристосовуються до темряви за «лічені секунди і покращують нічний зір у десять або й більше разів. Завдяки такій властивості нейронів наше око подібне до незвичайного фотоапарата, який одночасно знімає на плівку з високою і низькою чутливістю».
