Володимир Мула – кінорежисер, продюсер, журналіст.
Пане Володимире, як у Вас виникла ідея зняти документальний фільм “Американська мрія”?
Насправді, усе почалося із циклу відеорепортажів про звичайних українців за океаном. Переглядаючи, аналізуючи ці репортажі, ми із командою зрозуміли, що якщо «зліпити» все докупи, – вийде непогана цілісна картина. Так народився фільм «Американська мрія». На презентації до нас підходили глядачі і казали про те, що окрім простих українців, котрі не так багато досягли в Америці – є й успішні, мовляв, чому б про них не розповісти. Виявилось, що дійсно таких людей є багато. Таким чином ми взялися за реалізацію другого фільму під назвою «Американська мрія. У пошуках правди»
Подорожуючи по США, з якими труднощами Ви стикнулись під час зйомки фільму?
Основною проблемою для нас виявився брак коштів. Ми це у фільмі намагалися обіграти. Правда, героїня фільму Олена Жирнова надала нам безкоштовно квартиру, яку здає в Нью-Йорку, а Вадим Чаленко подарував нам адаптер, а з Юрієм Шевчуком ми пішли на ланч. Крім того, ми викручувалися, як могли. У Чикаго навіть підробляли: довелося зі знімальною групою прибирати сніг із тротуарів. Спочатку я сумнівався, чи варто взагалі це показувати у фільмі, але сценарист мене умовив: це ж наша фішка!
Як Ви підбирали героїв та яка історія Вас вразила найбільше?
Ми «опрацювали» 15 осіб, котрі могли стати героями нашого фільму. Це були дуже різні люди: починаючи від Міли Куніс, закінчуючи лікарем в Чикаго Юрієм Мельником. Проте, ми зіткнулись із тим, що дехто з того переліку не міг виділити для нас час, хтось хотів отримати за це гроші, тому від цієї ідеї ми відмовились. В результаті – зробили фільм про успішних українців, котрі не надто відомі, або й взагалі невідомі в нашій країні, винятком стала тільки співачка Міка Ньютон. Ми її задіяли, оскільки її історія щільно лягла в нашу концепцію. Власне, відповідно до концепції фільму, всі наші герої переїхали до Америки і досягли успіху. Ці люди, до того як піднятися вгору – опустились на саме дно. Вони пережили драми. У кожного за плечима є своя історія, непроста історія. Коли ми почали з ними спілкуватися, я зрозумів, що їхній шлях до успіху ніби і простий, але чомусь в Україні він не діє. Бо, здавалося б, чому люди, котрі їдуть у Штати, бачать там абсолютно новий світ? Без знання мови, без друзів, знайомих досягають успіху там, а тут – вони фактично ніхто. Ми хотіли показати та довести, що в Україні також можливо досягати успіху, але перш за все потрібно почати з себе. На мій погляд, людей, котрих ми показали, та їхні історії будуть надзвичайно цікавими українцям.
Мене вразило багато історій, оскільки люди були підібрані абсолютно різні. Хтось переїхав у США в 13 років, хтось – у 40. Те, що вони досягли там успіху в непростих умовах – це дуже круто.
Як Ви вважаєте, чому так звана “американська мрія” втілюється для деяких тільки за кордоном, а не в Україні?
У нашому фільмі ми якраз і спробували довести, що досягати успіху можливо і в Україні, в набагато комфортніших умовах, коли в тебе тут є все — друзі знайомі, знання мови.
Наші герої, які досягли успіху в Штатах, розповідають, чому в них вийшло стати успішними в Америці, але цього не вдалося зробити в Україні. І все зводиться до того, що в нас рівень громадянського суспільства не дозволяє людям розправляти крила і бути успішними у своїй країні. Ми хочемо показати, що досягати успіху можна не лише у Сполучених Штатах.
Якщо взяти історію нашої героїні акторки Тетяни Родіної, то вона переїхала у Штати в 40 років і почала кар’єру з нуля. Вона розповідає, що той світ її прийняв, і люди, які її оточували, її підбадьорювали та казали, що в неї все неодмінно вийде.
Вони там вважають, що розвиток громадянського суспільства призводить до повної довіри всім гілкам влади — до поліції, судоустрою, медицини тощо. І наші герої потрапили в розвинуте громадянське суспільство, в якому їм залишилось за принципом американської мрії лише досягти особистого успіху. А далі суспільство їх ставить на відповідні рейки. Країна закликає до себе мігрантів, і каже їм, що є шанс, адже вона гарантує особисті свободи — покажіть роботу, що ви здатні допомогти суспільству, і суспільство піде вам на зустріч.
Чи плануєте Ви продовжити свою режисерську діяльність ?
Так, зараз працюємо над новим проектом. Це не буде класична українська емігрантська історія, яку звикли бачити поціновувачі нашої діяльності. Проте дотичність до України там все таки буде. Реліз плануємо на наступний рік.
