Анна Гусак – головний консультант Дирекції міжнародного співробітництва ТПП України.
СХІДНИЙ ВЕКТОР АБО ЧИМ ПРИВАБЛИВИЙ В’ЄТНАМ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕКСПОРТЕРІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
Сільське господарство є домінуючою галуззю економіки В’єтнаму. Незважаючи на активний розвиток промисловості в останні десятиліття, в аграрній сфері, як і раніше, зайняті більше 50% населення країни. Частка даного сектору ВВП становить 21%.
Як ми знаємо, у 2015 році Соціалістична Республіка В’єтнам тимчасово заборонила імпорт пшениці з України у зв’язку з виявленням у зерні амбарного довгоносика, заражене зерно ввозили за підробленими фітосанітарними сертифікатами. Влітку цього року Міністерство сільського господарства та розвитку села Соціалістичної Республіки В’єтнам ухвалив постанову про поновлення імпорту пшениці з України. Це стало можливим завдяки проведеним перемовинам української та в’єтнамської сторін.
Що ж, будемо очікувати збільшення показників товарообороту між нашими країнами і пропонуємо розглянути інформацію щодо переваг для українського бізнесу та практичні поради співпраці з в’єтнамцями. Обговоримо окремі сегменти:
Пшениця
Виробництво пшениці у В’єтнамі відсутнє, тоді як обсяги її споживання поступово зростають, в результаті чого країна все більше залежить від імпортної продукції. Основний попит В’єтнам проявляє до фуражної пшениці, проте також збільшується і використання борошномельних зернових у харчовій сфері. Так, дана культура є другою за важливістю після рису для населення великих міст. За останні роки споживання різноманітної продукції на основі пшениці у В’єтнамі істотно збільшилося на тлі розвитку процесу урбанізації та зростання популярності напівфабрикатів. Крім того, в країні розширюються мережі закладів швидкого харчування, що також підвищує споживання продуктів на основі пшениці. У свою чергу, в менших населених пунктах країни споживання пшеничного продукції все ще обмежене.
За даними Організації економічної співпраці та розвитку (OECD) і Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), глобальне споживання зернових та злакових ймовірно зростатиме до 2026 року, прогнозоване збільшення на 13%, порівняно з базовим періодом (2014 — 2017 рр.), до 2863 млн т. Очікується зростання глобального споживання пшениці на 11% у період до 2026 року, а використання пшениці на корми найбільше буде зростати в В’єтнамі.
Кукурудза
Кукурудза культивується в скелястих регіонах з недостатньо родючим ґрунтом або в регіонах з недостатніми водними ресурсами. В результаті врожайність даної зернової в країні низька. Крім того, даний показник знижується і за рахунок збитку від шкідників і хвороб. Власного врожаю країні недостатньо для покриття зростаючого попиту, в результаті чого імпорт продукції збільшується, а в’єтнамським виробникам складно конкурувати зі світовим ринком через невисоку якість їх зернових і низькі ціни на глобальній арені.
Соя
Виробництво олійних у В’єтнамі розвинене слабо, зважаючи на низькі показники врожайності. Такі популярні культури, як соняшник і рапс, не культивуються зовсім або лише в мінімальних обсягах для наукових досліджень. Урожай основної світової олійної – соєвих бобів – у країні також невеликий. А споживання сої у В’єтнамі знаходиться на досить високому рівні. Збільшення переробки сої приведе до зростання виробництва соєвого шроту. Даного об’єму продукції країні недостатньо для покриття високого попиту на неї з боку кормової промисловості, в результаті чого В’єтнам нарощує зовнішні закупівлі шроту.
Для українських трейдерів с/г продукції буде корисним звернути увагу на ключові сільськогосподарські культури В’єтнаму: рис, кукурудза, бавовна, цукрова тростина, банани, кокоси, ананаси, манго, цитрусові, баштанні, морепродукти, кава (сорту арабіка і робуста, з виробництва та експорту даної продукції В’єтнам займає 2 місце в світі після Бразилії), чай, горіхи кеш’ю, арахіс, прянощі, каучук.
Отже, в’єтнамський напрямок привертає все більше уваги експортерів зернового сегмента, які можуть відвантажувати в дану країну перш за все великі обсяги фуражу – кукурудзи, пшениці. Розвиток тваринництва у В’єтнамі підвищує попит на корми, а обсяги внутрішнього виробництва, незважаючи на зусилля місцевого уряду, далекі від досягнення самозабезпечення необхідною продукцією.
